Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава шоста. Київ.   >   1963-65 рр. Клапани.

1963-65 рр. Клапани.

З тiєї поїздки в Америку я занедужав клапанами. Основнi уродженi пороки в дiтей старше шести рокiв ми вже оперували, а з придбаними пороками серця був повний провал. Коли в стулках суцiльний кальцiй, потрiбнi штучнi клапани. Що робити? Американських стулок у мене не має, i не буде, iмпорт закритий для радянських хiрургiв. Хворi приреченi на смерть протягом 2-5 рокiв. Це виправдовує ризик операцiї.

От i розсудiть: право на експеримент на людинi.

Повiрте, дуже нелегко зважуватися на нову неперевiрену операцiю. Для якої ну нiчого немає! Крiм саморобок.

Багато простiше сказати: "На немає, i суду немає". Вiдiйду убiк. Нехай умирають, рятуємо, кого можемо. "Не стрiляйте в пiанiста, вiн грає, як умiє".

Менi така позицiя не подобалася. Вважав за можливе ризикнути одним-двома приреченими хворими, такими, котрi нiкому не потрiбнi: родичiв немає чи не здатнi утримувати хворого прикутого до лiжка. На тiй умовi, якщо нiхто в Союзi таких операцiй не робить. I, звичайно, з попередженням хворого i рiдних про небезпеку операцiї.

"Ти що, Амосов, Господь Бог? Вирiшуєш - кому жити, кому - вмирати?"

Позицiя цинiчна, але без неї хiрургiя не зрушить.

Так i ходив пiд цим усе хiрургiчне життя, i коли легенi освоював, i стравоходи, i тим бiльше, серце.

Цi проблеми знову встали, коли задумав клапани.

Був у нас один лiкар-експериментатор i винахiдник Юра Кривчиков, мав дар. Йому я i видав "соцiальне замовлення" - створити протез клапана. Для стулок запропонував... нейлон iз сорочки. Американцi з нейлону роблять свої стулки. Спочатку почали штопати цiєю тканиною отвори в перегородках серця в дiтей. Виходило добре.

Тодi Юра разом з нашим механiком створили конструкцiю: каркас з нержавiйки i на ньому пришитi стулки з нейлону. Клапан навiть спробували на собаках, але вони не переносили саму операцiю. Довелося зважуватися.

Як завжди, хворим запропонували пiдписати розписку: "Попереджений про небезпеку операцiї". Але куди їм, бiдним, дiтися, коли смерть поруч?

За пiвроку я вшив новi клапани семи хворим. Умерла пiсля операцiї одна дiвчина. Найближчий ефект в iнших оцiнювали як гарний чи вiдмiнний. Усi були дуже радi.

Але... передчасно. Через пiвроку прийшли першi два хворi з рецидивами пороку.

Отут я вперше засумнiвався в чесностi американських хiрургiв. Пластика стулок клапанiв спочатку поширилася, багато хто хвалився в журналах десятками вiдмiнних випадкiв. I раптом, як вiдрiзало. Публiкацiї припинилися. Через рiк-два з'явилися боязкi i дуже скупi визнання, клапани непридатнi.

Але нам цi визнання вже не допомогли. У наступнi два роки тiльки двох удалося врятувати вшиттям нових клапанiв, зовсiм iнших.

За мою багаторiчну практику такi випадки з iноземцями, повторювалися неодноразово: нахвастають багато, а вiдiграють - дуже скупо.

Iсторiя з клапанами на цьому не скiнчилася. У 1963 роцi американець Старр опублiкував нову конструкцiю, кульовий клапан, як у насосах. Кулька iз селиконової гуми, сiдло - зi сталi, з обшиванням по ободку синтетичною тканиною, для фiксацiї до серця. Солiдна така штука - до 4 см у дiаметрi.

Цього разу нам допомогли iнженери. У мiстi Кiров-Чепецьк на Уралi, є завод, робить хiмiю для оборони. На заводi був головний конструктор, багаторазовий лауреат. I ще з пороком серця. Вiн i взявся, зробив точну копiю клапана Старра. Приїжджав до нас знайомитися, привiз зразки. Водночас полiкувався. Але ми вже обпеклися на своїх i не поспiшали використовувати. Почали у Москвi, у Бакулева, але потiм i ми спробували, сподобалося. Однак незабаром виявився дефект: на границi, де "ганчiрка" прилягає до сталi утворюються тромби, вони вiдриваються i дають мозковi емболiї. Ми були ляканi i зупинилися, стали думати.

I придумали, обшивати все сiдло, щоб не було голого металу. У цьому випадку сiдло обростає цiлком i тромб не утворюється. Друге, Юра Кривчиков замiсть кулi використовував пiвсферу, габарити скоротилися майже вдвiчi. Конструкцiю вiддали на завод, i вони пустили у виробництво.

Два роки ми були дуже обережнi, ушивали тiльки самим приреченим, поки не переконалися в безпецi. Потiм цi клапани по всьому Союзу застосовували 20 рокiв. Через рiк пiсля нас Старр теж став обшивати все сiдло, як ми. Вiн сам придумав. А емболiї? Нi, зовсiм не припинилися, але стали поодинокi, якщо правильно застосовувати лiки, що гальмують коагуляцiю.

Але от драма: цей iнженер вiд свого клапана i загинув. Його оперували в Бакулева i вiн помер у перший день - була помилка хiрурга.

Юра Кривчиков бiльше нiчого розумного не винайшов, почав сильно пити, виїхав, i прожив недовго.