Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Брянський час йшов i наближався до кiнця.

У листопадi 1951 року в Києвi була важлива хiрургiчна конференцiя. Тодi ж познайомився з тубiнститутом i головне - iз директором - Олександром Самойловичем Мамолатом. Було це так. Я привiз валiзу зi зрiзами туберкульозних легенiв - до дисертацiї. Вирiшив показати їхньому патологу.

Розшукав Тубiнститут, патолого-анатомiчне вiддiлення, завiдуючу, В.Ф.Юр'єву. Коли вiдкрив валiзу i розповiв - вона навiть ойкнула:

- Невже все це в Брянську... наробили? (Читай: "нарiзали").

Розповiв. Вона кудись зникла i повернулася з директором - цим самим Олександром Самойловичем. Кругленький, доброзичливий, дуже приємний. Повiв у кабiнет, там уже був заступник - Клебанов М.А. Я повторив iсторiю. Мамолат загорiвся:

- От би в наш iнститут таку хiрургiю!

Марко Абрамович, лiтня вже людина, обережно зауважив:

- Подивитися б оперованих хворих.

- Немає питань. Приїжджайте - викличу, покажу.

Чаєм напоїли. Повернулися до Юр'євої, години двi вона дивилася препарати, диктувала описи та анатомiчнi дiагнози. З тим i повернувся в Брянськ.

Подiї розвивалися, збирали десятка два оперованих хворих, до призначеного термiну. Клебанов приїхав, сiв за екран рентгена й усiх переглянув. Ночував у нас удома. Резюме:

- Я - зворушений. Вам потрiбно переїхати в Київ.

- Подумаю. Але один туберкульоз мене не спокушає.

На тому i розсталися. Не знаю, коли Лiда з ним говорила, але наступного дня заявила.

- Буду поступати в Київський медiнститут. Обiцяли допомогти.

- А я?

- Тебе ж звуть - поїдемо!

Вiзит мав продовження - запросили зробити доповiдь в iнститутi на конференцiї. Приїхав. Доповiв. Мав успiх. Познайомився з iнститутським хiрургом - Гришею Горовенко. Доля його як моя, ровесник, пройшов фронт у медсанбатi, орденiв повно. Пiсля вiйни влаштувався в Мамолата, у "тубиков".

Директор запрошення повторив.

Я поставив умови, щоб крiм туберкульозу дали в мiстi вiддiлення для загальної хiрургiї. Мамолат домiгся, Мiнiстр Л.I.Медведь, обiцяв створити торакальне вiддiлення в Госпiталi для iнвалiдiв вiйни. Лiжок - скiльки потягну. У самому ж iнститутi видiлили усього 20 лiжок.

- Знаю, що мало, але бiльше не можемо. Якщо справи пiдуть... Та й кафедра в медiнститутi свiтить. Пiсля захисту. Дружинi допоможемо з вступом.

Перспективи не надихнули. Вже дуже в Брянську добре!

Повернувся i знову занурився в хiрургiю. Але Лiда не забула i стала готувати документи.

Перед тим i в той рiк були подiї. Почалася компанiя боротьби з космополiтизмом. Це - маскування, а вiдверто - iз євреями.

Перемогу у вiйнi комунiсти приписували однiй Росiї. Союзники - нiбито, лише тушонку давали. Сильно запишалися. Стали неймовiрно хвастати всякими уявними вiдкриттями в науцi: "Росiя - батькiвщина слонiв".

Почався повзучий антисемiтизм. Пiд рiзними приводами вiдстороняли євреїв вiд керiвництва iнститутами, вiддiленнями, кафедрами.

У Москвi закрили єврейський театр. Потiм таємниче загинув артист Михоелос. Ще пiзнiше - вiдкрилася "справа лiкарiв" - Виноградов, Йоффе. Iнше, мiсцево-медичне явище, але того ж порядку. Спочатку була сесiя ВАСГНIЛ i Лисенко з'їв генетикiв. Потiм сесiя АМН - Павловське вчення. Iван Петрович у могилi перевернувся б, який шабаш навколо його iменi улаштували. Гасло звучало культурно:

- Даєш Павлова в практичну медицину!

Всi хвороби - вiд нервiв i лiкувати їх потрiбно бромом i сонною терапiєю. Усюди органiзували "соннi палати", щоб до брому i снотворного було ще темно i тихо. Я в це не вiрив, але палату органiзували: наказ начальства.

Йшов 1952 рiк. Дисертацiя закiнчена, переплетена. Два томи. Вiдвiз їх Бакулеву, у 1-у Мiську лiкарню. У нього був великий, але не затишний кабiнет, другий стiл займав його заступник, професор Гуляєв. Секретар сидiв в темнiй прохiднiй перед кабiнетом. От так - кремлiвський хiрург, президент Медичної академiї i без усякого форсу. Набагато скромнiше Юдина. При тому ще i безпартiйний. Це вже зовсiм дивно.

Бакулев зважив том дисертацiї на руцi, додатки перегорнув: там кожний хворий був описаний i фотографiї рентгенограм приклеєнi.

- Це - не потрiбно, бачу, що чесно. Прочитаю, через мiсяць.

Наприкiнцi липня Лiда зiбралася i поїхала в Київ, складати iспити. Тремтiла, напевно, але бадьорилася. Я думав, iз подивом: "От завзята! Мало їй одного диплома! У хiрурги, бач, захотiла! Ну-ну..."

Прожив холостяцьким життям два тижнi. Не скажу, що переживав за Лiду, проживе i без цього iнституту, якщо не поступить. I в Київ не потрiбно буде їхати. Не хотiлося - Брянськ уже дуже милий. Але незабаром одержав телеграму:

- Витримала!

"Їхати так їхати" сказав попугай, коли кiшка тягла його пiд лiжко.

Була домовленiсть - їду на машинi, у Києвi забираю дружину, вiдпочиваємо в Криму до початку навчання. Потiм я, не кваплячись збираюся. Коли буде усе обговорено на новому мiсцi, Лiда приїжджає за мною i котимо. У невiдомiсть.

Довго i нудно пиляв у Київ, через брянськi райони - у Бiлорусiю. Проїхав трохи тiєю дорогою, що в 41-му рухалися "на кiннiй тязi". От - Гомель, мiст через Сож, отут ми колись стояли. Дорога в Україну, на Чернiгiв. Машина увесь час барахлила, колеса спускали, ночував у якийсь дiльничнiй лiкарнi. Насилу доповз до Києва, утомлений, брудний, спiтнiлий.

Не буду описувати зустрiч. Така, як повинна бути, поздоровлення з перемогою. Побачився з Мамолатом.

- Так, приїду. Куди менi дiтися, раз вона така настирна.

Нiяких пригод по дорозi в Крим не трапилося. Провели десять днiв у тiтки Катi, там був Толя, гарне застiлля на верандi. Толя випивав, спiвав, i розповiдав про моря i китiв. Перевiрив мiй "москвич", пiдтяг, змастив.

У Брянську Лiда прожила пару днiв i поїхала. У вереснi я приїжджав у Київ i зробив операцiю в iнститутi. Приходив дивитися професор М.I.Коломийченко - авторитет. Мабуть, нiколи не бачив таких операцiй.

Тодi ж був у Бакулева, забрав дисертацiю - вiн її прочитав, видно позначки. Схвалив. Пiдписав вiдгук, за керiвника. У той момент був у нього професор Березов Юхим Львович, iз Горького (знову!). Бакулев познайомив i попросив бути опонентом.

Гарна людина була Бакулев!

На Жовтневi свята Лiда приїхала, ми склали речi в контейнер i вiдбули.

Смiшно сказати, але пустив сльозу, (ледве), коли прощався з лiкарнею i помiчниками. Зробили фотографiю, подарували годинника, бережу його.

Закiнчився ще один перiод життя. Щасливий, став хiрургом i доктором наук.