Голоси Часiв
1942 р. Змiна влади. Дисертацiя.
Ми зупинилися на вiдпочинок. Прийшов наказ евакуювати всiх транспортабельних i не завантажувати госпiталь. Думаємо, що буде наступ.
За декiлька днiв вiдправили майже усю свою стару гвардiю. У нас є успiхи - видужуючi пiсля резекцiй суглобiв. Декотрi вже ходять у гiпсах, а iнших хоч ще морозить, але не дуже. Цiлком "надiйнi" хлопцi.
"Стегна" - переломи - гiрше. Впевненостi в них немає. Не поручуся, що залишаться з ногами, якщо в тилу не знайдуться бiльш розумнi лiкарi, нiж ми.
Ампутантiв проводжали - iз газової палати й iнших - пiсля сепсису. Багато хто вже ходить на милицях. Одяглися у своє обмундирування, але штанини - пiдколотi булавками. Такi незнайомi стали.
Вивели ввечерi поранених у еваковiддiлення - там вони повиннi очiкувати машини в повнiй готовностi, на лiжках, але вже одягненi. I тихого чоловiка, Семена С., двадцяти дев'яти рокiв, з ампутованою через сепсис ногою теж винесли. Вiн говорив сестрi в палатi: "Не згадуй мене погано, Люда". З лiкарем простився, дякував за операцiю. Тiльки дивно якось прощався, як потiм згадували. Ввечерi пiзно, коли погасили свiтло, закрився ковдрою i полоснув себе ножем по горлу. Сусiди по лiжку почули дивне клекотання, не зрозумiли спочатку. Поки свiтло запалили, поки кричали, викликали лiкаря - у перев'язувальну вже марно було нести.
Лист знайшли вiд дружини: "...Пробач мене, не можу з безногим..."
Це ми винуватi, я винуватий у такiй смертi. Невже не можна спасти кiнцiвки пораненим у стегно i колiно, крiм тих, що з газовою?
Просто ми не вмiємо. I не потрiбно ховатися за авторитети, потрiбно думати самому.
"У останню годину": "Три днi тому нашi вiйська прорвали оборону в районi Волчанська та Краснограда. Просунулися вiд 20 до 50 кiлометрiв. Дiють маса танкiв, великi трофеї".
Пiдвiв пiдсумки зимової бойової операцiї.
18 червня була наукова конференцiя лiкарiв ПЕПа, i менi доручили доповiдь про лiкування поранень колiнного суглоба. Програмна доповiдь! Перша наукова доповiдь у моєму життi, якщо не вважати Череповця. Були поданi всi данi - статистика, графiки, рентгенограми, малюнки моєї операцiї. Говорив двi години, горячо говорив, i... не встиг. Але витримали всi, не розбiглися. Потiм була дискусiя, i менi добряче всипали. Бiльше усього дiсталося за незнання авторитетiв.
А Бочаров сказав:
- Треба менi було з вами прорепетировати. А то вже дуже довго, ледь iз трибуни стяг.
Доповнення: справа про вступ у партiю. У повiстi про ППГ це викреслили. I, я зробив спробу вступити в "ряди ВКП(б)". Коли зимою погнали нiмцiв i навiть замайорiла перемога, я заповажав партiю. Це - таки сила, якщо з такого положення зумiла повернути назад. Навiть i Сталiну можна простити. Хто не грiшний?
Комiсар Медведєв iз захопленням прийняв мою iнiцiативу i швидко провiв через осередок. Пiсля цього разiв зо два мене запрошували на збори. Потiм, чую, оголошено, а менi - не говорять. Я - чекаю... Так i пройшло декiлька мiсяцiв. Сиджу, не нагадую - навiщо виявляти нетерпiння? Якщо вони - Партiя - передумали, виходить, i я без них обiйдуся.
Але в травнi мiсяцi Медведєв запросив. Пояснив затримку: не затвердили у вищих iнстанцiях, тому що поручителi повиннi знати новенького шiсть мiсяцiв, якщо частина стоїть в тилу, як ми стоїмо з осенi. Тепер час уже прийшов. Менi слiд знову подати заяву.
Я вiдмовився: "Передумав". Дiйсно - так i було. Захоплення вiд перемоги пройшло: фронт зупинився. Плюс до цього дiзнався, що Особливий вiддiл шпигує за пораненими. Знову пригадав грiхи комунiстiв i керманича. "Пiшли ви до бiсу". I навiть - далi.
Так i залишився в безпартiйних на все життя.
ППГ-2266 лихоманить.
Комiсара i Тихомирова знiмають, вiдправляють у резерв фронту. Начальника вiддали пiд суд. Перед вiд'їздом Медведєв зайшов до мене.
- Ну, будь здоровий, Микола Михайлович! Якщо щось не так було, пробач. Тiльки про справу тривожився. Виконаю свiй обов'язок перед батькiвщиною.
Я твердо знаю: виконає.
Начальника судили вiйськовим судом, хоча не заарештовували. Обвинуватили в розтратi, пригадали i пияцтво пiд час переїзду в Калугу. Вирок був суворий: десять рокiв. Але потiм замiнили вiдправленням у полк.
Заходив до нього незадовго до суду. Єдиний раз був на квартирi. Зв'язок ослабшав ще пiсля переїзду в Єгорьєвськ, а в Калузi зовсiм розiрвався.
Хаминов їхав на вокзал увечерi. П'яний, iз сльозами лiз до усiх цiлуватися. Насилу забрався в прольотку, а там раптом випрямився i знову став важливим i значним, яким ми його знали в походi.
Лiза i Тамара поїхали в Череповець, додому. Комiсували через хворобу. Зоя виходить замiж за якогось командира i їде до нього в частину. Iнтенданти змiнилися. Повозочнi - ранiш усiх. Незабаром залишимося тiльки Чеплюк, Канський, я, Лiдiя Якiвна, та, мабуть, Белозiрськi конi.
На початку березня до нас прийшло поповнення - багато нових сестер iз Москви, вiдразу пiсля курсiв. Особливо видiлялися Катя Яковлева, Аня Сучкова, Тася Тарасенко.
I аптекарша нова - Фурсова, Зiночка. Москвичка, нам подобається.
I, саме головне, начальство нове. Комiсар - майор Козаков. Високий, щiльний, рокiв сорока п'яти. Ранiш був полiтруком. Буде налягати на дисциплiну, на заняття i усяку вiйськову формалiстику.
З новим начальником справа простiша: м'який, iнтелiгентний. Вiйськлiкар 2-го рангу Леонов - прекрасний очник, москвич. Посадою тяготиться.
Ще в нас новий начальник АГЧ - замiсть Тихомирова. Молодий технiк-будiвельник Мокеєв.
Отже, ППГ-2266 вступив у другий рiк вiйни в новому складi.
Я вiдчуваю, що начорно ми злагодили з колiнними суглобами. На черзi - "стегно". Ампутацiя серед тих, кого ми лiкували гiпсами зимою i навеснi, - дванадцять вiдсоткiв, смертнiсть - вiсiм вiдсоткiв.
З цього приводу i вiдбулася розмова з Бочаровим. Сказав йому:
- Гiпс - це мiф. Годиться тiльки для транспортування. Потрiбно лiкувати витягуванням, як у мирний час, якщо поранений все одно нетранспортабельний.
Бочаров сердився. Посилався на Юдина. Довго сперечалися, але я одержав дозвiл спробувати лiкувати переломи стегна витяжкою.
Приготувалися: дiстали шини, спицi, дрилi, скоби. Я знаю, як лiкувати, був декiлька мiсяцiв у травматологiї. Механiка ця нехитра - витяжка. Випадок представився скоро.
У липнi привезли кiлька людей iз високими переломами стегна, дуже важкi. За старими уявленнями не минути ампутацiї, а то i померти можна. Ми налагодили для п'ятьох скелетне витягування.
Через п'ять-сiм днiв пораненi були невпiзнаннi. Температура знизилася, самопочуття стало просто гарним, хоча рани гноїлися.
Аркадiй Олексiйович усе уважно переглянув i сказав:
- Да. Переконливо. Але поки - мало. Продовжуйте.
Я трiумфував. Нi, я радiв!
Не тому, що я придумав нове. Все це давно вiдомо.
Просто я вiдчув, що тепер можемо лiкувати "стегна", пораненi не будуть бiльше вмирати.
Нарештi, прийшла зрiлiсть у лiкуваннi поранень кiнцiвок. Тепер ми готовi до наступу.
Але наступу не було. Гiрше того: на пiвднi нашi вiйська вiдступали. Нiмцi пiдiйшли до Воронежу, форсували Дон i рухалися до Волги i на Кавказ.
Комiсар наказав зiбрати всiх командирiв: читали наказ Сталiна. Наказ №227.
Нiчого подiбного ми не чули. Текст забув, але суть от у чому: "Нi кроку назад!" Введенi штрафнi батальйони i загороджувальнi ряди.
Усе правильно: так i треба.
18 серпня почався потiк поранених.
У нас було усе готово. Ми не боялися нiякої роботи.
У зведеннях щось скупо повiдомлялося про бої пiд Ржевом.
Поранених - маса. 19 серпня в Калугу прийшло дев'ятнадцять летючок, понад чотири тисячi поранених, до нас у госпiталь - понад чотириста.
Але ми працювали, як годинник. Всiх поранених мили, переодягали в чисте, усi лежали на матрацах iз простирадлами, три рази в день гаряча їжа. Усiх перев'язували й оперували в день надходження. I працювали тiльки до пiвночi. Приблизно половину поранених евакуювали в гiпсах.
Народ не той, що зимою. Солдати вiдпочили, медсанбати i ППГ пiдучилися, транспорту додалося. Заметiв не було, машини ходили швидко, летючки подавали регулярно.
Так продовжувалося днiв десять. А про просування фронту - нiчого.
До кiнця масового наступу поранених у вiддiленнi було майже триста чоловiк: на витяжцi, у високих гiпсових пов'язках, чоловiк п'ятнадцять ампутантiв. Усiх кого могли - вiдправили. Залишилося чоловiк сто поранених. Ми знаємо, як їх лiкувати. Для "колiн"- резекцiї, для "стегон" - витяжка, потiм гiпс.
У Москвi проходила фронтова конференцiя хiрургiв, Бочаров взяв i мене iз собою. Доповiдi не цiкавi, але ми побували в iнститутi Склiфосовського i навiть вдома в самого Сергiя Сергiйовича Юдина! Попили чаю, вiн подарував менi книгу i написав: "Лiкарю М.М.Амосову, iз вiтанням. Юдин".
Бачив цiлий ряд поранених у стегно, усi в гiпсах. Переконливо, але не переконали, тому що усiх поранених довго лихоманило.
Аркадiя Олексiйовича призначили головним хiрургом 5-ї армiї.
- Хочу попрацювати у вiйськовому районi, Микола. Вiд них, вiд медсанбату залежить усе подальше.
- Мене вiзьмете...
- Вже пробував - не вдасться.
Дуже шкода. Я люблю його, як старшого брата, що завжди готовий подумати разом, погорювати i порадуватися, дати пораду. Зрозумiло, вiн передав нам досвiд iнституту Склiфосовського, Юдина. Головне - вiн дозволяв дерзати. Навiщо аналiзувати? Просто шкода розставатися.
Вирiшив написати дисертацiю. Чим я гiрше iнших? Не став би про це думати, якби нiмцiв не зупинили. Але, схоже, вони зав'язли в Сталiнградi i не можуть перелiзти за Волгу. "Тепер пiдходить наша черга". Так говорять хлопцi в комсоставской палатi.
От тiльки не знаю, як писати. Жодної дисертацiї не бачив i нiкого тепер запитати. Тема: "колiна", тобто "Хiрургiчне лiкування емпiєм колiнного суглоба пiсля поранень". Є своя методика операцiї. Знайшов переплетену конторську книгу сторiнок на двiстi. Писав у перев'язувальнiй щодня, весь вiльний час.
23 листопада.
Перемога! Грандiозний наступ наших пiд Сталiнградом. Вдарили з пiвночi i пiвдня, прорвали оборону, женуть нiмцiв, з'єдналися, оточили. Такого ще не було: оточено понад 300 тисяч нiмцiв.