Голоси Часiв
1944 р. Польща.
Ми наздогнали фронт на початку серпня за Бєлостоком. Зупинилися в мiстечку Брянськ. Зовсiм цiле маленьке мiстечко.
Розгорнулися в гарнiй лiкарнi, типу земської. Незабаром i пораненi приспiли - їх везли прямо з полкiв. Ми вийшли на лiнiю медсанбату.
Зробив операцiю, про яку давно мрiяв: радикально прооперував поранення грудей з обробкою рани легенiв. Тремтiв жахливо, особливо, коли вiдтинав по затиску шматочок частки з осколком. А потiм боявся, що не заш'ю. При кашлi легеня страшно випирало в рану i повiтря пузирилося. Але усе скiнчилося добре.
Iнша хiрургiя була звичайна. Тобто не зовсiм звичайна, тому що ми гiпсували.
Поранених приймали усього вiсiм днiв. Вiйська знову досить швидко пiшли вперед, i начальство висунуло iнший госпiталь.
Їдемо по Варшавському воєводству.
Ландшафт? Вiн мало вiдрiзняється вiд Центральної Росiї i Бiлорусiї. Рiвнi мiсця, перелiски. На перехрестях дорiг високi хрести з Розп'яттям або статуєю Божої Матерi, бiля основи iз засохлими або свiжими квiтами.
Розгортаємося в мiстечку Комарово. Фронт близько. Стрiлянину чути добре, уночi - навiть кулемети.
Працюємо, як медсанбат, одержуємо поранених iз полкiв. Органiзували "шокову" палату. Лiкуємо за всiма правилами. Але якщо кров'яний тиск низький понад двi години, не вивести iз шоку.
Перший день оперував тiльки животи i пневмоторакси - весь день був завантажений до кiнця. На жаль, коли в сортуваннi черга, доводиться поспiшати.
Страшнi злодiяння творили нiмцi. Недалеко вiд нас був табiр Тремблинка. Зараз там працює комiсiя. Розрили рови, заповненi трупами, i роблять розтини. У них бере участь i патологоанатом нашої армiї. Вiн приходить вiдтiля майже в шоцi. Прошарок за прошарком знiмають трупи, i в усiх знаходять наскрiзнi кульовi поранення голови. Усiх убивали пострiлом у потилицю.
Вiдшумiла робота. Евакуювали поранених. Допомагала авiацiя - дуже зручно! Чому їх мало, лiтакiв?
Район Длугоседло - село Карнациське. У садах ми i поставили свої намети. Працюємо як спецгоспiталь по стегнах i суглобах. Незабаром i поранених привезли.
Справа вже знайома. - "Стегна": "Гарнi рани" - гiпсуємо. "Поганi" (погроза газової) - операцiя i витягування. Небезпека минає - гiпс.
"Колiнки": поганi рани - тримаємо в шинi Дитерихса днiв п'ять i, якщо усе спокiйно, накладаємо глухий гiпс. Гарнi рани - гiпсуємо вiдразу. Не евакуюємо 5-7 днiв, боїмося iнфекцiї.
Всi iншi пораненi йдуть мiж справою. Ампутацiя - одна.
У перший же день наклали двадцять сiм високих гiпсових пов'язок(!) i трьом пораненим налагодили вытягування. Працювали нашу звичайну норму - 18 годин. Коля так утомився, що ледь виповз iз перев'язувальної. Грубка в наметi вже палає: гiпси потрiбно сушити.
Чи вдалою була наша робота в Карнациську? Безсумнiвно - так.
Нетранспортабельних ми не мали. Начальник ПЕПа сказав, що наступного разу знову будемо працювати по такому ж профiлю.
Так, ще новини: одержали масу нагород. Начальник, майор i я - ордени Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня, Лiдiя Якiвна i Лiда - "Зiрочки", ще кiлька людей - медалi.
Наприкiнцi грудня - нове призначення: розгорнутися в лiсi бiля рiки Нарев - ближче до лiнiї фронту. Передбачалося, що ми будемо приймати поранених у стегно i суглоби пiд час наступу. Думалося, останнього.
Поїхали дивитися: три будиночки та сосновий бор. Зневiра. Начальник поїхав бiдкатися в ПЕП. I отут трапилося чудо: нам дали будiвельникiв. Сказано було зробити землянки на 200 чоловiк. Зробили.
Землянки топилися цiлими днями. На жаль, дрова сирi, горять погано. Вологiсть висока, тривожилися: як будуть гiпси сохнути? Але ще був час пiдсушитися i дрова дiстати. "Даєш 40 високих гiпсiв на добу!"- таке гасло.
Вiйськовi говорили, що особливо великих втрат не очiкують, що артилерiя й авiацiя мають величезну перевагу над супротивником.
Новий рiк за традицiєю зустрiчали в аптецi. Зiбралися всi офiцери i сестри. Було тепло, ситно, смачно, трошки хмiльно. Але усе скромно. Скромний у нас госпiталь! "Високоморальний". Нiби? Амосов!
14-го сiчня ранком почався наступ. Про це почули по канонадi. Зброя ревiла декiлька годин. Перших поранених привезли ближче до полудня.
- Нi, не прорвали...
- Страшно змiцнилися. Почувають, гади, що останнiй бiй.
Так, не позаздриш фашистам: стiльки ненавистi накопичилося до них! Еренбург її пiдiгрiває статтями в "Червонiй Зiрцi", на зразок: "Убий нiмця!"
Робота пiшла спокiйно iз самого початку. По сутi, це було повторення Корнациски. 40 високих гiпсiв не наклали - просто нiкому було, але за тридцять перевалили.
19 сiчня пораненi сказали, що вiйська пiдiйшли до меж Схiдної Пруссiї, 23-го i нам було наказано готуватися до переїзду.