Голоси Часiв
Родина Амосових. Долi.
Розповiм про Амосових. Мене виховала мама, але вийшов я - Амосовим, а не Никаноровим. Виходить: гени.
Мало було iнтересу до минулого. Але знав: принаймнi, два поколiння Амосових були напiвселяни-напiвробiтники. Влiтку - господарство, взимку - завод. Батько - майстром, сини - робiтниками.
Жили Амосови добре, але небагато. Напевно, могли б краще, але були двi пристрастi в дiда: - до коней i до горiлки. Сини теж усi стали п'яницями. Мама вважала, що це спадкоємне, i боялася за мене.
Про дiдуся, мама: "найдобрiша душа". Бабуся: "Дурний. Бувало, у свято усiх зазивав випити. Конями мiнявся". Зато сама бабуся, Марiя Сергiївна, була владна жiнка, усе господарство трималося на нiй. Грамоти не знала. Народилася ще крiпачкою. У них було три сини i три дочки.
Я пам'ятаю дядька Сашка. З розповiдей мами - у Пiтерi працював на заводi i вийшов у першокласнi майстри. Талант, винахiдник, патенти мав. Добре заробляв, але пив... У 1918 роцi приїхав в Ольхово. Працював механiком на млинi, тому жили безбiдно. Але не жилося. Помер вiд пияцтва, залишивши без коштiв чотирьох дiтей. Вони жили поруч i я з ними дружив.
Молодший дядько Iван закiнчив технiчне училище в Череповцi, те ж що i я. Був есером. Загинув у 1918 роцi, у сутичцi з бiльшовиками.
Тiтка Катя вивчилася на акушерку. Пам'ятаю її вiдмiнно.