Голоси Часiв

1952 р. Побут i країна.

Наша область значно постраждала: партизанський край у Брянських лiсах. Погано було в першу зиму, пiсля неврожаю 1946-го. За рiк було бiля ста випадкiв завороту кишок - усе вiд сурогатної їжi. Зiбрали хлiб - i як вiдрiзало. Другий бич - хлопчиська з пораненнями вiд мiн i снарядiв. Десятки ампутацiй за рiк, скiльки вибитих очей, зiпсованi обличчя. Моторошно пригадати. Як на вiйнi. Споконвiчна хлоп'яча цiкавiсть до технiки - знайдуть, копаються, розгвинчують, поки не бабахне.

Не було великих сумнiвiв у правi комунiстiв управляти країною. Як же, перемогли нiмцiв, довели. Тим бiльше, що капiталiзм газети i радiо полоскали вдень i вночi. Здається, що навiть я пом'якшав. От тiльки рапорти в газетах товаришу Сталiну дуже дратували.

Так i хотiлося крикнути йому:

- Ну вистачить тобi, вистачить! Всiх уже пiдiм'яв, соратникiв розстрiляв, генералiсимусом став - угамуйся! Керуй спокiйно.

Але крикнути вже з тридцятих рокiв нiхто не мiг.

Тому:

- Ну вас усiх до бiсу! Займемося своєю справою - лiкувати хворих.

З начальством не мав справи. Не пам'ятаю, щоб навiть розмовляв.

Ще одна тема: етика. Нiяких подарункiв хворi не приносили, жодної штучки не збереглося. Задоволенi були, якщо спасибi скажуть. Лiкарi жили на зарплату, на пiвтори ставки, якщо гарний лiкар. Бiднувато жили.

А в начальства всi меблi були з трофеїв, їх вивозили вагонами, сам був свiдком. Трофеї - що, дрiбниця. Гiрше - неправда про вiйну.

Зупинюся: захопився. Занесло. Важко вирiшувати, що краще: дати зарости "травою забуття" або обчищатися через розкопування бруду. Сам би ти, Амосов, погодився - розгрiбати? Нi, не погодився. Тож. "Непротивлення злу"? Або потрiбна кiлькiсна мiра? Дуже слизько.

* * *

По своїй посадi - обласний хiрург! - мене запрошували на конференцiї. Особливо любив Ленiнград - там Борис, нашi лiкарi-моряки. Бочарова призначили головним хiрургом Ленiнградського округу. Одержав генерала. Ганна за цей час вже охолонула, жили мирно... Це були щасливi поїздки - у Ленiнград! Скiльки розумних розмов! Борис - рiзкий, Аркаша - обережний, але - у мiру. Напевно - побоювався: "Забите поколiння".

Дуже жалiли Юдина. От що дiзнався вiд Кири: Юдин просидiв у в'язницi два роки, потiм режим послабили, почав оперувати в Новосибiрську, до нього потягнулися хворi начальники. I навiть дозволяли iнкогнiто приїхати до Москви. Приходив до Кирки, дiзнатися про справи в iнститутi. Про те, хто його "заклав" говорити не став.