Голоси Часiв

1944 р. Наступ.

Повiдомлення про другий фронт досить стриманi, мовляв: "Врештi-решт народили!" Iнформацiя до нас доходить погано. Сподiваємося, що будуть воювати краще, нiж в Африцi та Iталiї.

Ми приїхали в Пиревичi на чотирьох машинах - Санвiддiл дав.

Тут був деревообробний завод. Вiн постраждав, але уцiлiв довгий сарай - пiде пiд сортування, а великий цех - для еваковiддiлення.

Перев'язувальна одержала будиночок. Дiвчата побiлили стiни. Лiда працювала щiткою на козлах, як справжнiй маляр. Ми вирiшили показати, що можемо гiпсувати не тiльки для виставки. Влiтку одержали пересувний ортопедичний стiл Юдина, надзвичайно зручний. Прямо самий проситься - гiпсуйте!

Втiм, може, знову накриє. Як нiмець буде пручатися? Як будуть дiяти нашi генерали?

Нiколи в нас не було таких приємних сусiдiв. Не дивовижно, технiчна частина. Iнженери, технiки, багато ленiнградцiв. Вечорами вони збираються на нашому подвiр'ї, приносять радiолу i вiдкривають танцi. Один хлопець гарно грає на гiтарi i спiває.

- "Шаланди, повнi кефалi, в Одесу Костя привозив... "

Пiснi зворушують не тiльки мене - зворушують i наших дiвчат. Навiть самi скромницi завели собi кавалерiв i тим ввели майора в страшну тривогу. I от у нас уже строгостi. Пiдйоми, вiдбої, перевiрки, патрулi. Вже органiзована ловля тих, хто запiзнився. Вже їх саджають на гауптвахту.

22 червня, у третю рiчницю вiйни, сапери пiшли на передову. Говорять, мости через Днiпро будемо наводити.

Летючка вже на станцiї стоїть i чекає поранених. От як нинi!

Напруга чекання наростає з кожним днем. Нашi лiтаки-розвiдники лiтають постiйно, нiмецькi - рiдко.

* * *

Нарештi, почалося! 24 червня ранком прокинулися вiд страшної канонади. Стрiлянина не припиняється цiлий день, хоча i потихiше. Ходимо i слухаємо: чи не далi? Чи не тихiше? Нi, поки так само.

Ввечерi вже привезли перших поранених на декiлькох санiтарках. Прямо з МСБ - iз пораненнями кiнцiвок. Говорять: "Не просунулися. Б'є. Пiднятися не дає".

Прорпацювали до пiзньої ночi, наклали три високих гiпси й декiлька на гомiлку. Юдинський стiл вiдмiнний.

Завтра потрiбно чекати великого надходження. Прорив, певне, дається нелегко.

* * *

Два днi працювали iнтенсивно.

27-го чуємо страшний гуркiт. I бомблять. Ввечерi шофери з машин повiдомили: "Прорвалися!" Тепер, напевно, пiдуть. Дай-то бог!

У нас уже зiбралося чоловiк п'ятсот поранених. Гiпсуємо трохи - не встигаємо. Пораненi йдуть гарнi. Настрiй - перемагати.

30 червня раптом ривок: увесь час везли з-пiд Бобруйська, а отут вiдразу - Осиповичi. Тепер пiдуть! Розповiдають, що пiд Бобруйськом нiмцiв оточили, що авiацiя працювала вiдмiнно, що машин валяється - тисяча. Нiмцi бродять по лiсах, здаються. Ось, добродiї, i вам довелося ховатися! Важкувато буде на нашiй територiї. Партизани, мабуть, того i чекають.

Пiсля 1 липня потiк поранених рiзко спав. А 6-го нас попередили, що незабаром потрiбно їхати. Поки ми збираємося, вiйська вже пiшли далеко, навiть толком не знаємо, де йдуть бої. Щовечора по декiлька разiв передають накази Верховного Головнокомандуючого. Вся країна живе наступом.

9 липня одержали наказ їхати в район Бобруйська.

* * *

У Рогачовi переправилися через Днiпро i покотили по справжньому шосе. До полудня вже пiд'їжджали до Березину, що неподалiк вiд Бобруйська. I отут ми побачили те, що залишилося пiсля розгрому оточення.

Поле i рiдкiсний лiсок, скiльки бачить око, усипанi технiкою. Майже впритул один до одного, стоять i лежать переверненi i цiлi автомашини всiх марок, тягачi, знаряддя. Мiж машинами - воронки вiд вибухiв, покалiченi дерева, дрантя, маса розкиданих паперiв. Трупiв уже немає, їх прибрали. Важко собi уявити, що тут робилося, коли 27-го нашi лiтаки бомбили цих нiмцiв, що рясно збилися в купу.

* * *

Особист, що "опiкується(!?)" нашим госпiталем вiв iз мною довiрчу бесiду: про ворогiв народу, шпигунiв. Я слухав, виражав подив: "Невже? Справдi? От сволота!" Вiдмiнно знав - куди веде. Так усе i вiдбулося:

- Не хочете ви допомогти нашiй загальнiй справi?

I запропонував повiдомляти.

Вiдповiв йому чемно:

- Я б iз дорогою душею.... Але - не можу. Переконання не дозволяють, моральнi установки.

Вiн був розчарований. Але пiдписку про нерозголошення розмови взяв. У цьому я не вiдмовив. Побоявся. Так що "Засiдання продовжується, добродiї присяжнi засiдателi". От iз вiйною покiнчать i почнуть знову.

* * *

Бобруйськ бiльш-менш цiлий. Одержали вказiвки їхати до Мiнську.

Дорога - асфальт. Ми i не бачили такого пiсля Рославля.

Важко було нiмцям захищати цю дорогу вiд партизанiв. Лiси вирубанi по обидвi боки, побудованi дерев'янi форти, у яких тримали гарнiзони.

Мiстки усi висаджено. По узбiччях валяються роздутi трупи коней iз задертими ногами, запах вiд них - за пiвкiлометра.

Тепер ми вдосталь надивилися на нiмцiв. Їх виловлюють у лiсах - поховалися пiд час оточення. Втiм, вони самi виходять i здаються, партизан бояться. Жалюгiдний вигляд мають полоненi нiмцi. От ведуть групу чоловiк iз п'ятдесяти. Не ведуть, а супроводжують у полон, дорогу показують i вiд населення охороняють. Один пристаркуватий солдат нестройового виду йде перед колони - утомився, йому жарко, гвинтiвка позаду через плече. Вiн не тривожиться, що полоненi розбiжаться.

По дорогах йде безкiнечний потiк обозiв i машин. Багато трофейних, деякi навiть розфарбованi в жовтий колiр, говорять, що нiмцi привезли їх з Африки.

Вiйська йдуть уперед так швидко, що нам iз своїм обозом не наздогнати. Одержали наказ їхати до села Бобовня, що знаходиться десь бiля старого кордону.

Довге i нудне сидiння в селi Бобовня, близько до старого кордону.

18 липня прийшов обоз. Нарештi наш ППГ об'єднався i готовий працювати. Поїхали далi.