Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава четверта. Вiйна.   >   1942 р. "Щелепник": кровотеча.

1942 р. "Щелепник": кровотеча.

Перев'язувальну розгорнули поки в тiй же кiмнатi, де була. Тiльки дрова пiдiбрали сухiшi. Розставили вiдразу сiм столiв - це важливо для лежачих поранених.

В три години почали працювати.

Я пiшов зi швидким обходом. Обтяжлива картина. Так, це поки навiть не Подольськ. Майже тиждень лежачих поранених збирали в ППГ i МСБ у Сухиничах, Мосальську, Мещерську. До того лежали по хатах у селах. Тiльки три днi тому їх почали перевозити в Калугу. Бiльшiсть поранених були не обробленi - багато днiв їх не перев'язували, пов'язки промокли. Крiм того, вони були дуже змученi. Пiвтора мiсяця йде виснажливий наступ по морозу, обози вiдстають, харчування погане - бiльше на сухарях. Гаряче не часто. Селища спаленi, спати нiде: змерзнеш. Мороз затрудняє будь-який наступ - i наш теж. Нiмцi тепер у бiльш вигiдному положеннi - у них опорнi пункти, чiпляються за кожне село, контратакують.

На вигляд усi пораненi здаються старими, заросли бородами: госпiталям не до перукарiв. Але i по документах - сорок, навiть сорок п'ять рокiв. Молодi мало. Їх уже вибили в першi мiсяцi. Лежать, укритi шинелями, пiд головами ватянки, розрiзанi ватянi штани.

Менi потрiбно серед них "виловити" термiнових i вибрати першочергових. ЕП перев'язав не бiльше десятої частини - тих, чиї рани кровоточили. Потрiбно зiбрати поранених у голову, що без свiдомостi. Видiлити щелепно-лицьовi поранення. Я вперше побачив цих нещасних. Вони, крiм всього iншого, ще i голоднi: їх потрiбно спецiально годувати i напувати - цього нiхто не вмiє.

Найважчi пораненi не тi, що кричать. Вони тихо лежать, тому що вже невзмозi, їм усе начебто байдуже. У дальньому куту коридора виявили такого солдата. Обличчя блiде i байдуже, губи сухi, потрiскалися. Шина Дитерихса, стопа замотана брудною онучею, пов'язка вся промокла вiд сукровицi. Пульс ниткоподiбний. У картцi зазначено: "Осколкове поранення правого стегна з ушкодженням кiстки". Поранено 21-го, ще не оперували.

- Болить нога, солдат?

- Н-н-i-i... уже не болить... вiдболiла. Пити хоча б дали... перед смертю напитися... квасу б ...

- У перев'язувальну.

Газова. I, напевно, уже пiзно. Йду далi, дивлюся, розкладаю помiтки для термiнових i першочергових перев'язок. На жаль - їх набирається декiлька десяткiв, а я не пройшов ще i половини нижнього поверху. "Брати тiльки термiнових".

Покликали в перев'язувальну: "Вже розв'язаний, йдiть".

Дивлюся: так, газова справжня, класична, iз гангреною.

Зробили високу ампутацiю стегна. Живий поки. Може, чудо? Бувають же чудеса. Нi, не буває чудес.

На столах у перев'язувальнiй вже лежать обробленi пораненi з талонами. Речi їх складають на ослiн, шинелi - на вiшалку. Асептика - нижче всякої критики. А що робити? Роздягати до бiлизни? Холодно i довго.

Обходжу ще одну, другу, третю палату. Вибираю вже тiльки термiнових, "першу чергу" даю не часто. Все одно сьогоднi вже не встигнути. Як шина Дитерихса, так на час стiл зайнятий. А якщо розтин ран - то i на два.

Ледь-ледь пробираюся мiж носилками, щоб пощупати пульс, подивитися ногу - чи немає газу.

Що робити? Що робити? Нашi сили так мiзерно малi.

Але от знову бiжать iз перев'язувальної:

- Микола Михайлович! Кровотеча, скорiше!

Кровотеча! Саме цього я боявся усi пiвроку вiйни. До цього готувався, читав про судини в книгах. Але ще в життi не перев'язав жодної великої артерiї - малюнки з ними блискавично миготять у головi.

Посеред перев'язувальної на столi сидить поранений, його тримає пiд пахви, як дитину, санiтар Iван Iванович Iгумнов. Вся голова у потворнiй пов'язцi, видно лише одне око, бинти бруднi, промокли слиною i кров'ю, що тече з отвору, де ранiш був рот. З-пiд бинтiв по щоцi стiкає яскрава червона кров, майже цiвкою, i капає частими краплями на пiдлогу. Навколо стовпилися сестри i лiкарi.

- Клади його, чого тримаєш!

- Не може лежати, захлинається...

"Що я буду робити? Як пiдступитися?"

- Зрiзай пов'язки!

Тамара розрiзає ножицями злиплi бинти, а я думаю, що робити. Два засоби: затиснути судину, що кровоточить, у ранi або перев'язати магiстральну артерiю поза раною, через особливий розтин. Перший краще, але - говорять авторитети - важко виконати. Другий - як на малюнку.

Пов'язка спала... Жахливо! На мiсцi правої щоки суцiльна брудна рана - вiд ока до шиї. Виднi кiстки - верхня щелепа, вiдломок нижньої, глибина рани заповнена кривавими згустками, iз яких пробивається цiвка артерiальної кровi. Праве око не закривається, нижнє вiко опущене, не має кiсткової опори. Лiве око заплило набряком. Страшний, непереносимий погляд цього правого ока, що не закривається. Розпач, i мольба, i безнадiйнiсть уже. Намагаюся не дивитися в нього. Щось бормочу.

- Зараз, дорогий, зараз...

Де там знайти артерiю в ранi, у цiй кашi зi згусткiв, кiсток, м'язiв. Нi, лише упродовж: на шиї, зовнiшню сонну артерiю. Скорiше! Зняли пов'язку i потекло сильнiше. Треба покласти, iнакше я не справлюся.

Поклали на лiвий бiк, голову ще повернули влiво, так, щоб кров стiкала, не заливалася в дихальнi шляхи.

- Йод! Рукавички! Новокаїн! Бiлизна! Буде боляче, ти, хлопець, потерпи. Зараз усе зробимо.

Верхнє вiко страшного ока вдячно заблимало. Обмостився стерильним простирадлом, щоб дотримати мiнiмальної чистоти. Темно, лампа свiтить тьмяно, дим. "За що менi таке покарання? Краще б воювати."

- Свiтiть краще! Добудьте ще лампу! Скорiше, чорти, тече...

Боюся, що в будь-який момент може заюшити, i вiдразу наступить кiнець.

Намацав пульс на шиї - на дiлянцi шиї, що залишилася вiд рани. Новокаїн, розтин. Затискачi. Потрiбно, щоб сухо, анатомiчно... не поспiшати... тiльки не поспiшати. Як темно! От фасцiя... кивальний м'яз... вiдсунути зовнi... або всередину? Так, здається, на малюнку було? Так, от судинний пучок. Ура! Отут поруч б'ється артерiя. Розсiкти оболонки. От вони лежать - артерiя, вена, ще нерв позаду повинен бути.

Я вже майже заспокоївся, руки не тремтять бiльше. Пiдвiв лiгатуру пiд зовнiшню сонну артерiю. Тепер можна перечекати, подивимося, що буде. Наклав м'який затискач.

- Тамара, прибирай обережно згустки з рани.

Це теж не просто, але прибрали, промили кип'яченою водою. Оголилася страшна зяюча рана. Дефект нижньої щелепи, залишки зубiв, поранений язик, щоки немає зовсiм, верхня щелепа розбита. Все це покрито брудним нальотом - iнфекцiя. Але кровотечi немає. Перев'язав артерiю.

- Операцiя закiнчена. Не бiйся, солдат, кров бiльше не потече.

Погляд страшного ока потеплiшав. Так, про це око потрiбно подумати - накласти навiдний шов на кут рани, щоб вiн закривався, iнакше висохне роговиця, стемнiє. Тепер напоїти i нагодувати його.

Ввели через рану гумовий зонд у стравохiд i через лiйку налили гречаного супу з олiєю, потiм - майже лiтр чаю солодкого. Нагодували хлопця - по зав'язку! На завтра вiдклали шинування - дуже вже темно з лампами.

Об одинадцятiй годинi вечора прийшла друга бригада, i ми продовжували працювати разом до двох ночi. Дуже утомилися, але довелося тянутися "додому", тому що в госпiталi нiде було притулитися, у всiх опалювальних мiсцях лежали пораненi.

Так скiнчився наш перший день роботи в Калузi. Мужик з ампутованою ногою був ще живий. Але дуже слабка надiя.