Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.   >   1934-35 р. Навчання в заочному iнститутi. Звiльнення. Медiнститут.

1934-35 р. Навчання в заочному iнститутi. Звiльнення. Медiнститут.

Повернувся з похорон i розпочав посилено займатися в заочному iнститутi. За один семестр пройшов весь курс вищої математики i здав її в зимову сесiю при навчальному пунктi в лiсотехнiчному iнститутi. Вiсiм годин тривали iспити - по роздiлах. Вийшов ледве живий. Не скажу, що знав блискуче, але на "чотири" - чесно. Чи то жарт, усю математику за один раз. Очнi студенти учать пiвтора року.

У груднi 1934 р. убили Кiрова. Пам'ятаю, що почув про це з вуличного репродуктора, коли йшов на нiчну змiну. Трудящi - обурювалися. Клялися. Тодi ще не знали - якi пiдуть гонiння на iнтелiгенцiю.

Але iз сiчня скасували картки i на заводi з'явився бiлий хлiб. Ми - на пiвночi - не пробували його рокiв п'ять. Спочатку стояли великi черги.

Навеснi здав фiзику, термодинамiку i якусь iз суспiльних дисциплiн. У Галi теж були гарнi оцiнки. Вона виявилася тямущою.

Проте заочний iнститут мене не влаштовував. Електростанцiї вивчив, бути головним iнженером не збирався. Потрiбно учитися по-справжньому, щоб для науки. Крiм того, була важлива обставина - призовний вiк. У армiю люто не хотiв.

Тiльки унiверситет! I не менше.

Цього разу вибрав Московський державний унiверситет МДУ. Викликали на iспити, приїхав, поговорив в приймальнiй комiсiї. Засмутили:

- Ви службовець. Будуть усi п'ятiрки - пройдете, нi - виходить, нi.

Впевненостi не було й армiя маячила на обрiї. Забрав я, нещасний, документи i повернувся в Архангельськ. Благо кiмната ще залишилася поки за нами. Довелося поступати в медичний. Витримав на п'ятiрки, прийняли.

Розрахувався в конторi. Попрощалися добре. Пропонували повертатися. Здав кiмнату i переїхали в гуртожиток iнституту. Галя - у жiночий, я - у чоловiчий.

Так скiнчилася робота на виробництвi. Втiм, не зовсiм: навеснi i влiтку працював на старiй посадi в нiчнi змiни, i робив креслення.

Коли починав згадувати, думав, напишу небагато, найважливiше, не для бiографiї (ординарна), для розумiння людей, життя i себе. Вийшло багато. I ще не все.

"Справу про шкiдництво" на заводi усе - таки створили в 1937. Директор Леготин побудував лiсопильно-целюлозний гiгант на голому болотi, довiв його до толку i загримiв на багато рокiв. З наших станцiйних заарештували головного механiка Марченко, але, слава Богу, через пiвроку випустили. Дуже боялися арешту мої друзi - Льонька та Толька, вони працювали на слизьких мiсцях: механiзми ламаються, завод простоює, збиток експорту - шкiдництво запросто можна придумати. Але пронесло. Обидва були членами партiї, але це не рятувало тодi, скорiше навпаки.