Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.   >   Проводи. Дорога. Змiнний механiк. Гуртожиток. IТП - їдальня.

Проводи. Дорога. Змiнний механiк. Гуртожиток. IТП - їдальня.

Кiнець жовтня 1932 року.

Пiзно ввечерi мама проводжала мене на пароплав: закiнчив технiкум, їду на роботу в Архангельськ. Дорога до рiки через луг. Було дивовижно тепло. Не пам'ятаю точних слiв, але мама говорила приблизно так:

- Проводжала твого батька на вiйну, так само було тепло, кiнець вересня в дев'ятсот чотирнадцятому. Щастя пiсля цього вже не було. От тепер ти їдеш.

Дихала нерiвно - стримувала сльози. Не показав, що помiтив. До чого поглиблювати горе?

Смутно було на душi. Нiчого не чекав гарного. Шкода свого мiсця вдома бiля вiкна, книг.

Мама стрималася i не заплакала, коли обiймала мене перед схiдцями.

"Касир" повiльно загрюкав плицами i вiдвалив. Пiд гасовим лiхтарем на пристанi станула в пiтьмi жiноча фiгура в хустцi. Тодi тiльки уявив, як вона побреде одна в темнотi. Стиснулося серце.

Їхали iз Севою Милославовим, однокурсником.

Речi: саморобна валiзка, оббита бiлою клейонкою. У нiй Маяковський, пирiг "помазень", бiлизна, два простирадла. Ще вузол: клаптева ковдра, пiдшитi валянки, подушка - усе упаковано в матрацну наволоку. Її набити соломою або сiном i буде матрац. Одяг i взуття все на менi: тужурка iз шинельної тканини, штани, що перешили з батькiвських, пiджак. Старi черевики та калошi. Бiднiсть не порок, але вузол дратував своїм смугастим виглядом.

Дорога: Череповець - Архангельськ. У Вологдi пересадка. Страшна давка на вокзалi. Посадка - штурм, убиральня - проблема, поспати - якщо захопиш третю полицю, на другiй - сидять. Мат i смердота. Велике переселення народiв: селяни їдуть на Пiвнiч, рятуються вiд колгоспiв. Години через три усе утряслось, мiсце вже не займуть. На зупинцi стоїмо з кружками в будки "Окрiп".

Архангельськ. Станцiя на лiвому березi, мiсто - навпроти. Похмурий полудень, брудний, потоптаний поталий снiг, широченна порожня Двiна. Все дерев'яне - вокзал, перон, склади, пристань. Пароплав "Москва", майже морський, iз високими бортами. Довга черга на переправу в мiсто.

Переплили. Близько вiд пристанi знайшли "Будинок селянина", залишили вузли в камерi схову. Розпитали дорогу. Довго-довго їхали трамваєм уздовж мiста. Гасло: "Даєш п'ятирiчку за чотири роки!" Знову переправа - через Кузнечиху, рукав Двiни, у Соломбалу.

Ледве дiзналися дорогу на наш завод - "iменi Молотова". Там електростанцiя, куди нас розподiлили. Болото, на палях естакада з дощок, покритих прошарком бруду. Вдалинi маячить труба: "Он ваш завод". Снiг iз дощем, сутенiє. Змучилися. "Не добратися!" Лишили валiзи в крайньому будиночку. Нi, не боялися, що вкрадуть. Повернулися в Будинок селянина: лiжко, столова, окрiп. "Правда" на стiнi пiд склом. Комфорт.

Ранком легко добралися. Пiшки, п'ять кiлометрiв вiд мiста. Весь завод i селище - на трiсках, прошарок два метри. Нiде нi кущика. Селище: дерев'янi однаковi двоповерховi будинки i дощатi бараки. Рiка, на березi величезнi штабелi колод, два низькi дерев'яних корпуси лiсозаводiв, усередину по жолобах iз басейну повзуть колоди. Безупинний металевий скрежет транспортерiв. Цей звук над селищем дотепер стоїть в пам'ятi.

Електростанцiя дає струм у загальну мережу - на мiсто i лiсозаводи. Їх в окрузi п'ятнадцять, пиляють дошки на експорт: "валютний цех країни". Наш - наймолодший i великий, "будiвництво п'ятирiчки".

Станцiя вважається тимчасовою - тому у неї дерев'яний корпус у чотири поверхи i залiзна труба. Транспортери на стовпах тягнуться вiд корпусiв заводу, по ним пливуть трiски усередину станцiї i далi - на склад.

У селищi знайшли контору. Директор (iз робiтникiв) недовiрливо оглянув: хлопчиська - менi вiсiмнадцять, Севi - дев'ятнадцять. Але зарахував змiнними технiками. Iнакше: змiнний майстер, змiнний механiк. Можна назвати i зовсiм пишно: "начальник змiни". До нас вони усi були з робiтникiв. (От були часи - начальник у 18 рокiв!)

Видали перепустки, картки, талони на їдальню: не жартуємо, для IТП! (Iнженерно-Технiчних Працiвникiв). Вiдразу видали пiдйомнi i дорожнi: бiля двохсот рублiв. Таких грошей скiльки жив не бачив. Зарплату призначили - 125 р. плюс - "нiчнi". Мамi 50 послав i ще залишилося.

Провели в гуртожиток, у будинок на краю селища.

Кiмната на першому поверсi, стiни не штукатуренi, п'ять дерев'яних лiжок iз дошками. Стiл пiд газетою, хлiб, кружки, таргани. Вiдро з водою, бляшаний таз. Три табуретки, одяг на цвяхах у стiнi. Слiди клопiв. Грубка, дрова. Вбиральня на подвiр'ї.

Вже живуть троє механiкiв, як ми. Познайомилися. Розповiли, де набити матраци: є тiльки стружка. Спорудили лiжка: ватяна ковдра з кольорових лоскутiв трохи нiяково. Нiчого, народ простить.

Потiм ходили в їдальню. Вiдмiнна! Нiколи в життi так не їв.