Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава шоста. Київ.   >   1989-90 рр. Народний депутат.

1989-90 рр. Народний депутат.

Життя продовжувалося.

У груднi обрали нового директора. Нiкого не пропонував: самi думали. Два кандидати - Книшов та Зiньковський. По чесному, я не знав котрий краще. Вибрали Книшова з перевагою в третину голосiв.

Звiт за рiк ще робив сам: 1860 операцiй з АШК, 13% смертнiсть. Всiх операцiй майже 4900, сумарна смертнiсть - 5,3%. З цими цифрами здав iнститут. За ними будуть порiвнювати "нову династiю" iз старою.

Вирiшив, що буду ходити в iнститут два рази на тиждень, тiльки на операцiї. Конференцiї не вiдвiдувати. В керування iнститутом не втручатися: "хто їде той i править".

Геннадiй цiлком справлявся. Були "ремствування", невдоволення, проте - безпiдставнi. Темпи роботи трохи сповiльнилися, але в цьому винна перебудова - виробництво скоротилося.

* * *

Не встиг пристосуватися до змiн життя - знайти заняття, як захопили новацiї. У країнi почалася виборча кампанiя.

Наприкiнцi грудня прийшов Вiтя i сказав приблизно таке:

- Ви тепер звiльнилися... Якщо ми висунемо вас у депутати?

От який Вiтя Заворотний. Другий раз змiнює мою долю.

Спочатку я руками замахав.

- Навiщо менi!

А потiм подумав: новий час наступає, новi можливостi будуть у депутата. "Можна людям допомогти". Пишномовно звучить, да? Але так i було. Двi справи потребували втручання: стан медицини, i фiзкультура в школах. Упевнений, що через неї можна полiпшити здоров'я дiтей. Задуми по медицинi: госпрозрахунок, контроль якостi роботи i квалiфiкацiї лiкарiв, нова iсторiя хвороби.

Усе разом: нове поле дiяльностi. Не вичерпались ще сили, а операцiї незабаром скiнчаться: вiк, хiрургiя - робота ручна. Нарештi, просто потрiбно заповнити вакуум.

Загалом погодився.

* * *

Закрутилася виборча компанiя. Створили штаб. Мабуть, головним органiзатором був Михайло Зiнченко, приятель iз райкому. Виборчий закон говорив: половину депутатiв - вiд громадян, другу - вiд громадських органiзацiй, по рознарядцi: партiя, профспiлки i багато iнших.

Кандидату належало "зустрiчi iз виборцями". Це значить - виступати на зборах, викладати свою програму або взагалi говорити чого хочеш, важливо сподобатися.

У мене є листiвка, що клеїли на стiни - iз портретом, бiографiєю i програмою, її змiст цiкавий. По медицинi пропонував лiквiдувати лiкарнi для начальства, впровадити госпрозрахунок, i - вiдповiдно - збiльшити фiнанси. З екологiї - вiдкрити iнформацiю, i пiдсилити контроль за атомними станцiями, з економiки - скоротити витрати на оборону, на космос, на допомогу iншим країнам. Не пiдвищувати цiни. Передавати в оренду збитковi пiдприємства: натяк на змiну власностi. Лiквiдувати привiлеї, впровадити прогресивний податок на нерухомiсть i прибутки. Допомагати самим бiдним. У цiлому: вiдновити громадянськi права в повному обсязi. (З обережностi - не уточнював!) Капiталiзм i багатопартiйну демократiю не оголосив, але пiдходи до них намiчав. На тi часи - добре. А вже в промовах я усе називав своїми iменами, не боявся.

Конкуренти були гiднi - вiд Кашпировського до Драча. Був ще машинiст i троє iнших, прiзвища забув.

Виступати менi не звикати - стiльки лекцiй прочитано! Народ на зустрiчi ходив, кандидати один одного не зачiпали, компанiя пройшла чесно. "Брудних технологiй", як тепер, ще не було.

Самi вибори емоцiй не викликали. Пройшов у першому турi, "за" проголосували понад 60%. На другий день вручили тимчасове посвiдчення. Ми це вже проходили.

Двiчi на тиждень - оперував. О десятiй вечора, за звичаєм - дивився на годинника - чекав доповiдi чергових. Майже сорок рокiв чекав. Тепер - вiльний. Легких хворих для своїх операцiй не пiдбирав, але найважчих уникав. Тому хiрургiчна пристрасть ослабла. Чи додало це щастя? Нi, не додало. Реалiзацiя лiдерства - солодка зараза. Тепер - позбавився.

10-го травня Катя народила дочку. Назвали - Ганною. Почалося нове сiмейне життя. Молодi повернулися жити до нас - потрiбна постiйна допомога бабусi. Чарi вiдiйшла на заднiй план, виглядала знiяковiлою, i я за неї переживав. До маленької Анюти почуттiв поки не вiдчував.

Пiсля виборiв зробив велику дурiсть: погодився на висування у Верховну Раду. Її вибирали як постiйний парламент у кiлькостi майже 400 iз 2500 народних депутатiв. Думав: "працювати, так працювати"! Але не очiкував, щоб було так тяжко засiдати безупинно.

* * *

Перший з'їзд народних депутатiв був iсторичною подiєю - на шляхах демократiї, а може бути i навпаки - у деградацiї великої держави - Радянського Союзу. З нього почався i розпад усього соцтабору.

Iнтелектуальна елiта була представлена на з'їздi. Наука i творчi спiлки вклали лепту, спасибi партiї, читай - Горбачову, що дали їм мiсця. Половину сторiнки займуть знаменитостi, якщо прiзвища перераховувати.

Початок йшов по старiй дорiжцi - як уже випробував першого разу - цiлих 17 рокiв. Вiд'їзд iз Києва - два вагони СВ пiд депутатiв. У Москвi в депутатськiй кiмнатi вокзалу вже усе розписано - у який готель. Привезуть у машинах, постоїш у черзi, дадуть номер. Залишиш речi - йди на реєстрацiю в Кремль, у Георгiєвський зал. Там видають тимчасове посвiдчення - картку. Її пiднiмати при голосуваннi (електронiка з'явилася пiзнiше). Дадуть i грошi: добовi, не шикарнi - тiльки вистачало на їжу i готель. Ще видали якiсь папери, регламент, порядок денний, не пам'ятаю точно.

Але казус зi мною трапився - телевiзiонщик сунув в обличчя мiкрофон:

- Що ви очiкуєте вiд з'їзду?

- Нiчого не очiкую!

Це показали в той же вечiр з Останкiно i потiм мене на вулицi зупиняли громадяни i намагалися запитати, чому такий песимiзм.

Вiн i справдi був: не вiрив у великий прогрес. Вже були вiдомостi - члени партiї (i начальники) склали 90% з'їзду.

Не приховаю, що я був помiтним депутатом: показували по ТБ, а багато хто ще пам'ятав "Думки i серце" i " Роздуми про здоров'я" в "Науке и жизни" - три мiльйони тираж. Колгоспникiв i робiтникiв серед депутатiв було зовсiм мало. Партiя їх висувала, але народ не обирав.

До того ж, мене посадили в першому ряду, майже навпроти трибуни. Знову я бачив перед собою президiю - але вже в iншому варiантi - без полiтбюро. Сидiли представники республiк - i не тiльки начальники, але i дiячi культури.

* * *

Дуже сумбурнi спогади про з'їзд. З одного боку - демократiя, говорять майже зовсiм вiльно. З iншого боку - потужна партiя давить, хоче усе "тримати i не пускати". А Горбачов маневрує, але iз симпатiєю до демократiв. Проте, крiм регулятора-голови дiє "агресивно-слухняна бiльшiсть" - такий придумали вдалий термiн для тих партiйних, що "захлопували" прогресивних ораторiв, подiбних Сахарову.

Слухати промови було дуже цiкаво. Хiба порiвняєш iз старими часами? - "Ду-ду-ду"...

Де це було бачене таке: виступила Єжи Умалатова (чеченка) i запропонувала вiдвести кандидатуру Горбачова - першого секретаря ЦК - iз списку кандидатiв у президенти.

З'їзд тривав 15 днiв, удвiчi довше плану. Масу часу зайняли всiлякi обрання - не буду перераховувати.

Головним героєм з'їзду був Сахаров. Вiн вiдкрив i закрив дебати. Виступав сiм разiв! Зiзнатися - набрид - не тiльки "бiльшостi", але i демократам. Один з виступiв був просто невдалим. Говорили про Афганiстан, багато чого засуджували. Але Сахаров просто образив армiю, а значить i народ, коли заявив, що оточених меджехедами бiйцiв розстрiлювали з лiтакiв, щоб вони не здалися в полон. Я пройшов Вiтчизняну вiйну, набагато бiльш жорстоку, упевнений - такого бути не могло. Обстрiляти своїх помилково - да бувало, але не навмисно. Недивно, що зал буквально вибухнув обуренням, а один депутат, герой Афгана, без обох нiг, вiдшмагав Сахарова жорсткими словами.

Всi iншi виступи Андрiя Дмитровича були по справi. Саме ставлення до нього роздiлило з'їзд на прогресистiв - приблизно третина i ренегатiв - iншi. У останньому виступi, уже перед самим закриттям, Сахаров представив проект декрету про владу - дуже демократичний. Але його вже не обговорювали - не було часу i бажання.

Коли Сахаров помер, пiд час наступного - зимового вже - з'їзду то його похорони були справжньою демонстрацiєю любовi i поваги. Супротивники вже мовчали.

З промов демократiв запам'ятався iсторик Афанасьєв, економiсти Шмельов i Попов, а також декiлька дiячiв вiд мистецтва, але прiзвища випали з пам'ятi. З "нацiоналiв" - Ландсбергiс, вiд Литви.

Литовцi улаштували демарш - покинули зал на знак протесту - але не згадаю приводу. Здається, вимагали обнародувати i скасувати текст "Пакту Молотов-Рибентроп" Це значило - повернути незалежнiсть Прибалтицi. "Бiльшiсть" дуже шумiли, пакт не скасували. Не настав час.

Ще тема: шоста стаття конституцiї про верховенство в державi партiї комунiстiв. Тобто - за багатопартiйнiсть. Тут - вдалося, хоча партiй - конкурентiв тодi не було. Але опозицiя вже з'явилася, так звана мiжрегiональна група. У неї записували. Я сходив якось на засiдання, але не надихнувся.

У лiдери висувався Єльцин. Вiн тодi вiдмiнно "виглядав", як тепер говорять. Такий собi росiйський красень.

Звичайно, було багато розмов про економiку. З'явився термiн: "соцiалiстичний ринок": тобто усе - державне, але торгувати, а не розподiляти. Для цього з опозицiї висунули "План 500 днiв". Не пройшло.

Вибрали нового прем'єра - Рижкова. Його доповiдь була "радянською".

Краще усiх висловився Чингиз Айтматов. Приблизно, так:

- Чого шукати? Давайте шведський соцiалiзм!

З того моменту i пiшов гуляти цей термiн. Нiхто не розiбрався: у Швецiї капiталiзм, оскiльки 80% приватного пiдприємництва, але податки великi i за рахунок їх соцiальнi блага: поголовнi пенсiї, безкоштовна медицина та освiта. I багато ще чого гарного. (Ми дотепер мрiємо про такий.)

У загальнiй дискусiї висловлювалися, хто, про що хотiв. Навiть полтавський костоправ Касьян говорив - дуже реакцiйно.

Виступали слiдчi Гдлян i Iванов, автори "узбецької справи" - грандiозного злодiйства, з арештами секретарiв обкомiв. Гдлян загрожував компроматом на "самих-самих". Але так i не пред'явив його в подальшому.

Творча iнтелiгенцiя була настроєна на свободу i демократiю, проти засилля партiї, за соцiалiзм, але "iз людським обличчям".

Виступаючих було багато: народ пар випустив.

Коли вибрали Верховну Раду, то засiдали паралельно iз з'їздом: ранком або ввечерi. Щось менi в ньому вiдразу не сподобалося: порожня балаканина. I голова - Лук'янов був гидкий. Потiм був Примаков. Ми вважали його вченим, академiком, а вiн був, крiм того розвiдником...

Побут. Жив у "Москвi". Вставав о 6 ранку, бiгав навколо готелю. Робив свою тисячу рухiв. Снiдав iз холодильника, плюс кип'ятильник. Пiд час перерви опiвднi - вiдпрацьовував ходьбу по кремлiвському садку. Обiдав у ресторанi, був депутатський зал. Вечорами ходив у гостi до Березових, Бочарових, Льови Шерстенiкова, Манучарової. Або - читав, дивився телевiзор. Додому телефонував через день, знав неспокiйну дружину. Лiтав в Архангельськ на зустрiч - 50 рокiв пiсля закiнчення iнституту. Ще: редагував другу частину "Книги про щастя i нещастя". З депутатами поза з'їздом не спiлкувався.

Засiдання лишали час для закритих бiблiотек. Саме тодi я знайшов статистику про соцiалiзм i капiталiзм. Цифри я вже наводив. Думав про причини. От висновок: соцiалiзм "небiологiчний". При капiталiзмi задiянi сильнiшi почуття: жадiбнiсть, лiдерство, самоствердження, страх безробiття. А соцiалiзм? Замiна бiологiї iдеологiєю, "свiдомiстю", не повноцiнна. Значимiсть "переконань" у мотивацiї в чотири рази менше потреб. Ще момент: капiталiзм робить ставку на лiдерiв - на нерiвнiсть, на конкуренцiю. Наше соцзмагання - "типове не те".