"Здоров'я" - видавництво "Нива", Київ, 1997.
© М.Амосов,
© "Нива",
© "ДСТ"

Вступ

Людина живе одночасно у декількох "світах".
Світ природи.
Світ техніки.
Світ інформації.
Світ людей. Їх навіть не один сім'я, колектив, країна...
Світ ідей: релігія, політика.
І, нарешті, "Світ тіла!"
                                           ... і медицина.

Розум розподіляє зусилля і дії між "світами", керуючись потребами і переконаннями. Кожна потреба відбивається у почуттях з двома полюсами приємне і неприємне. Почуття від усіх "світів" балансуються за цими компонентами. Розум увесь час шукає максимум приємного і мінімум неприємного у сумі.

Які ж вони різні, ці "світи" й зумовлені ними потреби! Усе залежить від ролі в суспільстві, типу особи, її "причетності" до світу і особливо від віку. Хворого пенсіонера не порівняти з молодим ученим або робітником. У пенсіонера стан тіла важить у десять разів більше, ніж усі інші світи, а у молодого й дужого навпаки. Від гострої хвороби і він може тяжко страждати, але не довго. А потім знов забуде про тіло.

Цією книжкою я хочу навчити читача оцінювати "світ тіла", загрозу від нього усім приємностям, одержуваним від інших "світів". Щоб, з одного боку, не ставити під загрозу майбутнє, нехтуючи режимом, доки зовсім здоровий. А з другого не робити нічого зайвого, не псувати собі життя сучасним.

Для цього насамперед потрібно дещо знати "з предмету". Пригадати щось із шкільної анатомії, додати фізіології і вдосконалюватись у галузі теорії і практики здоров'я.

Щодо хвороб корисно мати відомості, які з них легкі, а які небезпечні, чим можна знехтувати, коли поставлено діагноз, а чим не можна. Звичайно, усіх хвороб не перелічити, а про найважливіші й серйозні я розповім.

Насамперед кожна розумна людина має визначитися щодо хвороб і здоров'я. Керуючись обставинами і віком, обрати необхідний мінімум зусиль, щоб коли не поліпшити, то хоч зберегти те, що маєш. Я дам поради в цьому плані.

Друге завдання книжки навчити правильних стосунків з лікарями й медициною.

"Бійтеся потрапити в полон до лікарів!" Під цим гаслом я виховую людей вже сорок років. Заради справедливості слід було б додати "в полон до поганих лікарів". Але як розпізнати поганих?

У зв'язку з цим спробую тверезо оцінити лікувальну медицину. На перший погляд, успіхи її незаперечні: в усіх культурних і навіть некультурних країнах зменшилася смертність і зросла тривалість життя. В Японії аж до 80 років, у Західній Європі близько цього. До війни було до 60, у Росії у чоловіків 68, у жінок 70.

Демографічні аналітики кажуть, що тільки 7-8 % приросту, тобто якихось 2 роки життя, можна віднести за рахунок медицини, решта залежить від економіки і техніки. Не переконаний, що це так. Не впевнений у цих розрахунках... але ж усього два роки! Ціною колосальних матеріальних затрат, потужної медичної індустрії та організації? Чи не занадто мало, щоб хвалити лікувальну медицину?

Так-то воно так... Але, з другого боку, успіхи медицини наявні: безліч врятованих життів! Тільки в нашому інституті їх щонайменше 60000.

Як же це співставляти?

Тільки так: одних медицина рятує, а іншим і більшості вкорочує життя. Звучить це парадоксально, але в дійсності саме так. Уявіть собі, які умови створив людям науково-технічний (і економічний) прогрес щодо захисту від голоду, холоду, ворогів, фізичних перевантажень, тобто усього того, що вкорочувало життя нашим далеким предкам. Якби додати ще й правильний режим, то смерть відступила б значно далі.

Запитаєте: до чого тут медицина? Люди нерозумні! А уявіть собі, що немає НТП і немає тих умов, культури, а, отже, й медицини довше б жили? Думаю, що довше. Бо покладались би на себе і... вдалися б до фізкультури! Якщо "людина розумна" то дійсно, вправлялись би... Хоч і не всі...

А коротко, мій погляд такий: лікувальна медицина життя врятує одиницям, а детренує перед хворобами десятки. Учені медики спростують мої твердження. Скажуть: "Несправедливо! Ми завжди були за профілактику!" Так. У деклараціях, а не на ділі.

Дехто вважає, що медична грамотність людям не потрібна, бо вони починають вигадувати собі хвороби і від того страждають. І навіть справді хворіють. Не на ту хворобу, яку вигадали собі, а на неврози. Справді, буває й таке. У небагатьох, хто легко піддається навіюванню, помисливих. Для більшості ж людей, із здоровим глуздом, знання корисні. Вони рятують від безглуздого страху.

Проблеми медицини і здоров'я лежать у сфері психології. Людина ледача і розум її обмежений найближчим майбутнім. Вона примушує себе напружуватись тільки під загрозою небезпеки, яка нависає невідворотно. Приклад праця для заробітку й престижу. (Робота для власного задоволення теж існує, але рідко або додатково). У зв'язку з цим Режим Обмежень і Навантажень (РОН) "типове не те". Доки здоровий, необхідності в ньому немає. Ймовірність захворіти в майбутньому не 100 %, а молодий взагалі не вірить, що це можливо. Тим більше, що й пропагандисти режиму гарантій не обіцяють.

А тут під боком поліклініка, лікарі. Всемогутня медицина. Приклади "Підняли із мертвих". І нічого від тебе не вимагають, ніяких зусиль! Ковтай таблетки і лежи. Який там Режим! Вибір очевидний. Мотиви для Режиму розтанули. Щоб вони з'явилися, треба "визріти": пройти через досвід безуспішного лікування, відчути смерть потилицею. Або, нарешті, підпасти під вплив моди, яка діє, як стихія.

Ну, а що ж кажуть лікарі? Не розуміють? Не вигідно? І те, і друге. Вони вірять у свою професію і в науку. Постійно бачать докази. Самі ж, як правило, фізкультурою нехтують і їдять, скільки подужають. Знають про користь від Режиму тільки з чуток. І в той же час пацієнти їм дякують і тим самим звеличують у своїх очах. Хіба ж можна відмовитись від своєї ролі рятівника? Або хоч розрадника.

Головний доказ ліки допомагають. Хвороба відступає. Не відразу:

"Ковтайте таблетки три тижні". Ніхто не робить порівнянь. А якщо не ковтати? Лікарі не люблять списувати одужання на природу. Тільки на ліки, на своє мистецтво.

Так постає нове питання: про справжню ефективність ліків. Навіть ширше про науковість лікарняної медицини. Справжня наука під ліками є. Найбільші фармацевтичні фірми проводять дорогокоштуючі масові дослідження ефективності своїх нових медикаментів. Причому не просто запитують у лікарів: чи допомагають? Ні, оперують статистикою, озброєною методом "подвійного сліпого контролю". Це означає, що випускають два види таблеток, однакових на вигляд і смак справжні й фальшиві. У документації зазначається тільки номер ампули і таблетки. Ні хворий, ні сестра, ні навіть лікар не знають, де справжні. Контрольну карту із зазначенням номера ампули і лікувального ефекту направляють до центру. Відповідальний керівник збирає статистику, порівнює ефект фальшивих і справжніх та робить висновок про дієвість медикаменту. Все чесно.

Навіщо такі ускладнення? Опитати б і досить.

Усе психіка! Вона дуже підступна. Давно помічено, що фальшиві таблетки можуть допомогти, як справжні. Це називається "плацебо". Ні, звичайно допомагають менше, але різниця, порівняно із справжніми, незначна. Це означає, що лікар лікує хворого тільки через психіку, а не через фізіологію. Дивно, але факт, відсоток ефективності фальшивих коливається від 50 до 80 порівняно із справжніми. Навіть для таких заслужених як анальгін.

У цілому плацебо блискуча ілюстрація до значення психіки у хворобах. А також -свідчення про важливість психотерапії. Лікують не ліки, а лікар.

Отже, виходить, що половина нетяжких хвороб іде "від голови" і минають вони самі собою, без хімії або травички. Може їх і лікувати не потрібно? Я вважаю, що так, не треба таблеток. Оволодій своїм тілом і керуй ним. А може я і помиляюсь, бо оволодівати тілом значно важче, ніж "плацебо". Лікування через психіку має законне право на існування. Саме тому тепер розплодилися екстрасенси, травники, цілителі. Вони використовують "нішу" прагнення до віри. Вона утворилася від черствості більшості лікарів, що не застосовують психотерапію,

Ні, я не хочу створити враження, що принципово нехтую медикаментами. Ні в якому разі! Наука створила багато могутніх засобів. Але всьому своє місце: не треба розслаблювати волю людини брехнею про ліки, які напевне не діють. Треба сказати прямо: це допомагає, а це від лукавого. Біда в тому, що лікарі самі щиро вірять у свої прописи і не лукавлять.

У принципі, є ліки "причинні", які допомагають через усунення причини хвороби або "поламок". У фізіології вони поза сумнівами. А є так звані "симптоматичні", спрямовані тільки на пом'якшення побічних явищ хвороби, її симптомів. Вони націлені на психіку. Від них також не слід відмовлятися, бо вони полегшують стан людини. Але не треба й переоцінювати, видаючи бажане за дійсне. Саме в цьому часто винні лікарі.

Отут час, мабуть, сказати про всілякі "нетрадиційні" методи лікування. Починаючи від магії і закінчуючи травами. Тепер контролю партії немає і Міністерство охорони здоров'я не може їх заборонити через Обком або ЦК. Гірше, що значна частина лікарів сама повірила в усі ці дурниці і навіть пропагує знахарство.

Справді, декому цілителі допомагають. Найчастіше від функціональних розладів, а не від справжніх хвороб. Тобто тоді, коли більше діє психіка.

Що ж, цілительство зрозуміле: віра і психотерапія. Якщо діє "плацебо", то чому б і ні? Однак різниця в тому, що лікар розуміється на хворобах, які лікує, а знахар ні. Переконаний, що лікування через телевізор і на стадіонах потрібно просто заборонити.

"Але, здається, це від нас не залежить", як сказав персонаж Салтикова-Щедріна. Тепер свобода.

Протиставлення лікувальної медицини і профілактики (тобто Режиму і Здоров'я) несправедливе. Вони повинні доповнювати одне одного.

У серйозних хворобах медицині можна й треба довіряти. У легких, навпаки, її втручання зайве. Треба терпіти й долати недуги.

"Народна, "нетрадиційна", "Східна", "Тібетська" та подібні до них "медицини" усе це дурниці, їх дія грунтується на психотерапії. Для справжніх хвороб цього недостатньо.

Лікування травами гірше за "хімію", їх важко дозувати і вони не завжди безпечні. Однак для ряду хвороб трави допустимі.

До ліків треба ставитись обережно. Чим менше їх, тим краще. Самостійне лікування можливе лише за встановленим лікарем трафаретом для добре знайомих хвороб.

Лікарів треба поважати. Вони (як і вчителі) найбільш чесні працівники. Добрих лікарів поважати вдвоє.

А щодо Режиму шкода! Більшість лікарів неспроможна. Самодіяльності не уникнути. Розмова про це ще попереду.

Я, моє тіло і медицина

Що таке "Я"? Точно визначити неможливо. Скажімо: "Комплекс моделей, об'єднаних навколо звука "Я", що включають відчуття з тіла, з психіки, з почуттів, бажань тощо". Можна навіть зробити модель "Я" в системі штучного інтелекту. Але все це незрозуміле. Просто потрібно звикнути до цього звука: є модель "Я", що поєднує в собі усі стосунки із зовнішнім і внутрішнім світом.

Слово "Я" виникло в процесі еволюції, коли людина оволоділа мовою. Однак якийсь узагальнюючий центр психіки, що керує діями, е і у тварин.

Собака кожної миті знає, що він хоче вдіяти, враховуючи все те, що навколо нього.

Можна навіть виділити етапи становлення "Я" у біологічній та соціальній еволюціях, а одночасно і Розуму з його свідомістю та підсвідомістю.

1. Спочатку усвідомлюється тільки зовнішній світ, що складається з природи та особин своєї зграї. При цьому вони не розрізняються просто об'єкти, на які примітивний розум реагує рухами. Навіть почуття ще не усвідомлюються, так само, як ми не усвідомлюємо рухів своїх кишок або скорочень серця. Вони ще у підсвідомості.

2. Поява мови і в зв'язку з нею перетворення зграї тварин на суспільство людей. Це дало потужний поштовх у розвитку розуму, у нагромадженні моделей у пам'яті та у творчості.

3. Люди винайшли Богів, які посіли своє місце у реальності.

4. Таємні пружини "дії почуття" дістали назву і увійшли в свідомість, поки що у значеннях: "відчуваю і хочу".

5. І ось тоді власне тіло стало об'єктом дослідження з боку свідомості, поряд з природою, суспільством, почуттями і... Богом.

6. В останню чергу таким суб'єктом став сам Розум. Стеження за думками і керування ними, за моїми уявленнями, є функцією третього рівня свідомості (нагадаю: перший рівень стеження за зовнішнім світом, другий додав мову і стеження за діями та почуттями, як власними, так і інших людей).

Тіло, хвороби і медицина дістали початок на п'ятому етапі розвитку розуму і, відповідно, сформуванні "Я".

Будь-який "пункт" обслуговується порядком дій (алгоритмом). Він складається із взаємодії внутрішніх спонукань, тобто потреб почуттів мотивів та об'єктів стеження і дій ("пунктів"). Рушієм дій можуть бути і перші (спонукання) і друге середовище (об'єкт). Це означає, що зовнішній подразник може бути оцінений за почуттями і викликати дію. Або, навпаки, почуття може спонукати до вибору дії з урахуванням об'єктів. Обидві "дійові особи" представлені моделями, їхня кількість визначається розвитком розуму: у дурного їх мало і вони примітивні. У розумного навпаки. В основі внутрішніх спонукань до дій лежать біологічні потреби і переконання, прищеплені суспільством. При цьому використовується здатність розуму до виховання, навчання, запам'ятовування і творчості". Первинні потреби я вже згадував, але повторю: харчування (і власність), захист (і безпека), розмноження (і діти), суспільство (діяльність, творчість і відпочинок), переконання різноманітні, що залежать від ідеології (вигаданої і поширеної).

В усіх діях, спрямованих на зовнішній світ, тіло виступає лише як обмежувач: м'язова сила має межі (що залежать від тренування), так само, як і внутрішні органи, що обслуговують м'язи енергією (серце, легені). При цьому тварина навіть не усвідомлює причини обмежень: "не можу і все!" Людина ж аналізує їх по силі свого розуму. Іноді приходить до думки:

"Тіло ворог мій!" А втім воно ж є і головним джерелом насолоди.

До цього додам важливий момент: людина істота суспільна і під час труднощів звертається по допомогу до співбратів. Вони й допомагають з почуття співпереживання і вигоди.

Та ось до сфери стеження за тілом включається біль. Для тварини це тільки тимчасовий обмежувач дій, такий, як утома. Інша справа людський розум. Він запам'ятовує і аналізує біль як явище будь-якого об'єкту зовнішнього середовища. Що болить (місце), коли, з чим пов'язаний, від чого заспокоюється, коли було раніше, як проявляється у інших людей. І комплекс цих відомостей уже не біль, а хвороба і самостійний об'єкт дослідження, запам'ятовування, аналізу, дій. Цілком рівноправний з їжею, захистом, місцем у суспільстві.

Доки людина молода і здорова, саме цей пункт "наше тлінне тіло" займає мало місця у загальному балансі діяльності, спрямованої на зовнішній світ.

Але... втручається старіння і... цивілізація. Про старіння розмова ще попереду, а цивілізація перемістила дії з бійки і втечі у сферу розмов. Одночасно підвищивши їх емоціональне навантаження. В результаті зниження здоров'я як "резервних потужностей" з переміщенням функцій у патологічні режими. Відповідно із збільшенням хвороб та їх ролі у свідомості. Вони хвороби спочатку вийшли в один рівень із зовнішніми впливами, а у слабких, старих і хворих зайняли перше місце. І вимагають уваги суспільства.

Так на історичній сцені цивілізації з'явилася медицина. Спочатку тільки для обраних, а потім і для всіх. Медицина як практика і наука присвячена відносинам "Я" і мого тіла. Медицина як зібрання моделей, інформації і дій, спрямованих якщо не на одержання максимуму задоволення від здоров'я, то хоч би на зменшення неприємностей і загроз від хвороб.

Закони розуму однаково спрямовані чи то на взаємодію з природою, людьми, технікою, чи зі своїм тілом. Це означає ланцюжок потреба інформація про об'єкт можливості впливу на нього власне дії. Критерій теж один зменшення "неприємного" і підвищення "приємного".

Медицина грунтується на потребі в захисті й почутті страху. Тільки ворог не зовнішній, а внутрішній. Страху навіть більше, оскільки ворог найчастіше незрозумілий.

У тварин е інстинктивний захист зачаїтися. Повний спокій і утримання від їжі дають ефект, оскільки різко знижується потреба в енергії. Навіть ще більше: тварини знають цілющі трави. Слово "знають" не відповідає людським знанням. Образ трави закладений у генах, так само, як і образи ворогів та їжі. Більше того: у тварин, які живуть зграями, е програма допомоги потерпілому. Як приклад звичайно наводять дельфінів: вони збираються навколо пораненого співбрата і утримують його на плаву.

У зв'язку з цим нагадаю звернення сучасних психологів (Юнг) до колективного несвідомого. Можливо, в цьому е рація. Я тільки не згодний, що у несвідомому зберігається інформація про дуже складні образи,' наприклад про предків. Це неможливо. Запах трави або ворога можливо, але не більше.

Отже, первісним людям було звідки починати медицину від свого тваринного минулого. Реакція "зачаїтися" породила тактику пацієнта, а співпереживання і допомога породили лікарів.

Надалі все визначив творчий розум людини і розмежування обов'язків у суспільстві з прогресом цивілізації. Зокрема, з'явилися "спеціалісти" знахарі й шамани, як ковалі й гончарі, їхні спостереження і гіпотези оформили учення про хвороби. Вони стали лікувати. Профілактика виникла вже значно пізніше, хоч і її "обчислили" ще в сиву давнину. Просто на неї довго не було попиту у пацієнтів (як немає і тепер!), оскільки ковтати ліки значно простіше, ніж вдаватися до Навантажень і Обмежень. Крім того, в ліках є чудо! А це означає, що для лікарів лікувати ліками приємніше і більш вигідно. За чудо платять здивуванням, повагою і грішми. За профілактичні поради платять теж, але менше.

Ось так психологія розставила акценти між значенням лікувальної і практичної медицини і визначила почуття й мотиви "діючих осіб" пацієнтів і лікарів.

Шкода! Вони не змінилися й досі. Не можна зовсім звільнитися від хвороб, але можна зменшити нещастя від них. Особливо у наш вік науки і техніки. У принципі здоров'я і хвороби можна замкнути на суспільство або на себе самого. Якщо на суспільство то служба медицини з лікарями і лікарнями. Якщо на себе то воля і режими. І знання. Волю не прищепиш, а знання передати можна. І навчити правильного ставлення до медицини. Зараз така тенденція: медицина зобов'язана підтримувати моє здоров'я, "А за що податки платимо?"

Однак зобов'язувати справа безнадійна. Повірте мені. Навіть якщо до кожного приставити по лікарю по нашому вітчизняному, а не ідеальному, то люди пропадуть. Це я кажу з певністю.

Або уявімо навпаки нехай усі лікарі вимруть. Напевне народ заголосить: "Труба! Повмираємо!" Не буде трагедії. Повірте. У дикунів не було, а якщо відкинути техніку і знання тим більше не буде. Втрати будуть. Слабші не витримають, але популяція (як тепер називають) тільки зміцніє.

Обидва варіанти утопія. Реальність у компромісі: розумні медики повинні не "передавати куті меду", а навчити громадян правильної поведінки, а держава створити умови для підтримання слабких і немічних. А втім це також декларація. Будь-які компроміси можна зрушити в той чи інший бік. Важливо правильно розставити акценти, щоб не дуже відхилятися від оптимуму. А в чому оптимум?

Він у мінімумі нещасть від хвороб і у задоволенні від насолоди життям в умовах здоров'я. Врешті здоров'я упирається в психіку. Якби всі люди були розумними, то рай на землі був би можливий уже зараз. Скажемо обережно "маленький рай"! Наука на такому рівні, що всі глобальні проблеми, які нависли над людством, можна розв'язати вже тепер. Але це не моя тема на сьогодні (є мої інші книжки), та не можу утриматись від відступу.

Перенаселення? Аби був розум та відповідні знання, регулювати народжуваність просто й дешево. Півтори дитини на сім'ю в середньому і можна утриматися в п'яти мільярдах. А нині, між іншим, уже 5,7.

Їжа? Усім вистачає, якщо не їсти стільки м'яса, яку багатих країнах. Від цього буде тільки виграш у здоров'ї.

Екологія? Озонова діра? Парниковий ефект? Нічого не буде. Скоротити споживання до розумних розмірів, вивільнивши ресурси на оновлення техніки модерні, безвідходні й економні технології вже розроблено, потрібні тільки гроші.

Прогрес? Не зупиниться, бо освіта й наука не дуже дорогі. Особливо, якщо людство не витрачатиме коштів на зброю.

Як було б добре... але неможливо! Розуму люди набралися цілком достатньо, але реалізувати його не дозволяє наша біологічна первісна природа. Наша психіка. Вона ж заважає здоров'ю. Науково-технічний прогрес не дозволяє сподіватись на її переробку в найближчому майбутньому.

Боюсь відхилитися від теми здоров'я, але трохи поміркую про теорії: еволюції і психіки. Тим більше, що вивчаю їх з студентських років (маю книжки: "Моделювання мислення і психіки", 1965: "Алгоритм розуму", 1979; "Природа людини", 1983; "Розум, Людина, суспільство, майбутнє", 1994).

Спочатку про еволюцію. Дивно влаштований світ! Відкинули марксизм і знов почали говорити про божественне походження людини. Мавпа "не за образом", а "людина за образом і подобою". Мовляв, 95 % генів однакових з шимпанзе то не доказ! Так, людина складна і розумна. І є у ній потреба любові до ближнього. Але й жорстокості більше, ніж у будь-якого хижака! А це "етика зграї" захист малят і старих є і в зграї вовків. Так ні, цього не беруть до уваги подавай Творця і все тут!

Зрозуміло, важко собі уявити, як утворилася ця дивна спільність живих істот. Математики (Берр, Любищева) намагалися обчислити еволюцію, співставляли частоту мутацій, скільки з них корисних, уявити розміри популяцій та різноманітність ознак. Не виходило, не вистачало часу, щоб досягнути дивовижної різноманітності і пристосованості тварин і рослин. Потрібен був ще якийсь фактор, що спрямовував би еволюцію, доповнював Дарвіна. Усе ніби й матеріально, вивчено біологами, але щоб хтось трішечки підштовхував і все до тієї людини, що "за образом і подобою".

Потрібний фактор намітився в останні десятиріччя у вигляді теорії самоорганізації (І.Пригожин та інші). Мені пояснювати її складно і довго. У примітивних рисах це виглядає так: є молекули А, Б, В, Г, Д і кожна вибірково споріднена з іншими. Але комплекс АБ сполучається тільки з Д, БВ з Г. Відповідно АБД споріднені з М або Р. Так вимальовується не безладний вибір, а така лінія ускладнення, за якої попередні етапи обирають наступні. Потрібну літеру "підсовує" випадок. Енергія для сполучення черпається іззовні. У деяких критичних точках є вибір напряму шляхів розвитку "біфуркація". Одні структури ускладнюються туди, інші сюди. Зростає різноманітність наслідків із збереженням попередніх етапів. Є ще різні ускладнення, але на цьому я зупинюсь. Так чи інакше, намітились нові можливості, щоб пояснити складність й різноманітність у неживій природі, в біології і в суспільстві. Ілюстрація: мене завжди вражали неповторні узори на вікнах від морозу. Як вони утворюються із молекул води? Тепер ясно: самоорганізація. Те ж стосується і кристалів.

Шлях еволюції, ускладнення в напрямі до людини був такий: поява органів управління і дублювання у вигляді нуклеїнових кислот (і генів!). Вже вони являють собою "розум клітини". Потім пішли етапи ускладнення і багатоклітинні організми, статеве розмноження, організація спільнот, закони популяцій. Усі етапи ускладнень фіксувались у ДНК в геномі. У ньому ж відображалось і вдосконалення програм надмірне розмноження, самозбереження, пристосування до середовища за рахунок адаптації і тренування, стадне існування, переробка інформації і нарешті людина розумна!

На розумі й доведеться зупинитись!

Отже, в чому предмет? Істина це модель. Так, так, модель чогось, відображена в словах, формулах, малюнках, будь-яких знаках. Без знаків немає істини, залишаються самі голі об'єкти, "речі в собі". Загадкові й недоступні. На жаль, будь-які моделі істини, що складаються із знаків, спотворені, обмежені, а коли складні то й неповні, суб'єктивні. Ненадійні. Але наука бореться із цим створює процедури, контролі, варіанти, статистики, а тепер ще й комплексні моделі на комп'ютерах. Тобто поступово наближає моделі до складності об'єктів, навіть коли справа стосується живих систем клітини, організму, суспільства. Але не будемо піддаватися ілюзіям точність і повнота моделей істин про організм дуже невелика. Звідси безліч диких трактувань, хоч би й тих же простих понять здоров'я і хвороб.

Знання виражаються в моделях: їхній кількості, ступенях подробиць або в узагальненні понять.

Розум: я визначаю його так: "Апарат управління об'єктами за критеріями оптимальності через дії з їх моделями". Моделі складаються із нейронів у корі мозку, дії з ними виражаються у їх вибірковому збудженні, при гальмуванні усіх інших. Оптимальність управління закладена в наших почуттях, які походять від біологічних потреб і переконань, прищеплених суспільством. Якщо сказати просто то наш розум керує зовнішнім світом і своїм тілом, а самим розумом керують почуття. Почуття. Гуманітарії дорікають кібернетикам: "Машина не може відчувати!" Дурниці. Почуття це лише збудження нервових центрів у мозку, викликане подразненням рецепторів голоду або пристрасті, але також і складними моделями у самій корі. (Уявіть марнослав'я або лідерство! Або словесні моделі, що відображають добро і зло.) Отже, їх цілком можливо закласти у комп'ютер, і штучний інтелект відчуватиме все, як миленький. Почуття це і є критерії для розуму "як оцінювати і керувати", "що таке погано, і що таке добре". Але: одне й те ж сьогодні за хорошого настрою добре, завтра за поганого погано.

Виходить, що розум зовсім не такий розумний, як ми вважаємо. Він обмежений моделей мало і вони неточні. Він суб'єктивний і неспокійний усе залежить від зміни почуттів. А втім не треба й доводити. Дурниці від усіх інших людей бачимо постійно. Рідше визнаємо власну недоумкуватість. Але це вже від властивостей особи.

Що таке віра? Спочатку "істина і правда". Правда це "справжня", моя істина. Коли слова цілком відповідають образу предмета, який я бачив сам. Це "вірю своїм очам". Але не тільки це. Є ще "віра" як поширення правди на те, чого сам не бачив, але бачив хтось інший авторитет, вища для мене конкретна людина або навіть узагальнений образ "Наука" або "Релігія". Більше того, е потреба вірити в чудо, пошук вищого авторитету, коли немає реального, живого. Ось звідки джерела релігії. Біологічна потреба "прихилитись до сильного", щоб захиститись від біди.

Звідки взялося це почуття, віра? Все від нашої тваринної природи, від біологічних потреб. Вони сконцентровані у поняття особи. Індивідуальний набір потреб, переконань і якостей, що походять від генів, і щеплених суспільством у процесі виховання. Але не тільки, е в людині вищий дар творчий розум. Здатність створювати моделі, а не тільки відображати в них зовнішній світ. І, крім того, відтворювати їх у діях. Є це і в тварин, але дуже мало. Вони не створили мови і їм дуже важко передавати свої думки співбратам по зграї.

Риси особи я лише перелічу настільки, як потрібно для нашого предмета здоров'я і медицини.

Мабуть, основа всього сила характеру. Я виділяю "силу", розуміючи під нею здатність до напружень психологічних, а, отже, і фізичних. Фізичне напруження можна позначити до якого рівня тиску крові, частоти пульсу, кисневого голодування і на який час може людина себе навантажувати під час бігу або підняття ваги. Випробування, навіть шкідливе, доступне тільки для молодих і здорових. Якщо простіше то до якої втоми. Ще простіше: характер це міра максимального напруження, це наполегливість і працездатність.

Воля механізм доведення наміченого плану до кінця, до виконання. Сила волі вимірюється граничним рівнем напруження. Інші риси характеризують динаміку і оцінки: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік (це ще від Арістотеля). Далі якості: оптиміст, песиміст, рішучий. Характер визначає долю: чого досягне, навіть за скромних здібностей. Не знаю, де він закладений, мабуть у природженій активності "системи напруження". Вона складна, і я скажу про неї пізніше.

Простіше виглядають потреби і почуття. Вони похідні від основних інстинктів і складних рефлексів. Виглядають, приблизно, так. Самозбереження дало нам страх, голод і жадібність емоції гніву і жаху. Продовження роду породило ніжність, секс і любов до дітей. А також і горе. Найбільш складний наймолодший із інстинктів стадний. Тут ціла гама потреб почуттів. Спочатку спілкування, потім наслідування і підлеглість, далі самовиявлення, а ще далі лідерство і властолюбство. Усе це у двох вимірах егоїзму або альтруїзму собі або людям Є ще дві допоміжні потреби: лінощі й цікавість. Вони функціонують у реалізації кожної потреби. Сюди ж належить і "рефлекс волі", що стимулює опір, аж до агресії, якщо трапляються перешкоди у виконанні будь-яких програм.

Емоції гнів, радість, жах, горе являють собою крайній прояв почуттів, але мають свою специфіку виявлення у реакції регуляторів життєвих Функцій. Зокрема для кожної емоції свій набір гормонів.

Людину від тварини відрізняють ідеї. Творчість дозволяє придумувати моделі, а висока тренованість нейронів надає їм такої активності, що вони можуть побороти біологічні потреби. І ось у світі з'являються ідеї та їхні проповідники будди, христи, а також гітлери і леніни. Біологічне лідерство вождів і наслідування їх масами призводять до поширення ідеї, і вона може змінити поведінку цілих народів. Навіть на віки. А втім це крайнощі. Найпростіші прояви творчості це мова і знаряддя виробництва, що перетворили первісну зграю на суспільство.

Словесні моделі і складені із слів формули являють собою переконання, які замикаються на ті ж універсальні почуття "приємно неприємно", що йдуть від біології. Так виникає "добро і зло", і правила суспільної поведінки. Цікаво, що етологи і соціобіологи, які вивчають співтовариства різних тварин, виявили в них також зародки різноманітних людських ідеологій і ладів тиранію, феодалізм, аристократичні й плебейські республіки, плюралістичні демократії. Вражає сила природи. Я все життя сповідую примат біології в людині і в суспільстві.

Так, ще одне. Мало не забув якість виховуваності: закладені в генах або прищеплені суспільством почуття можна змінити тренуванням. Однак лише в певних межах.

Особистість являє собою мозаїку з потреб і переконань, виражених різною мірою, їхня різноманітність безмежна, однак психологи намагаються виділити типи, обираючи за основу декілька головних рис, що зустрічаються у поєднанні. Наприклад, вождь це лідер, властолюбець з сильним характером. Або ділок-торгаш це лідер, що затявся на жадібності. Або ж раб з підлеглістю, як головною рисою. І вже зовсім рідко зустрічаються герої лідери-альтруїсти.

Достеменно, що типи закладаються в генах і проявляються у сфері підсвідомого. Саме за Юнгом, але без його деталізації архитипів.

Слід назвати декілька "робочих" механізмів мислення, що обслуговує будь-який функціональний акт розуму. Це так: побачив, розпізнав прогнозуй, потім оціни корисність або шкідливість щодо потреб. Після цього визнач своє бажання, оціни власні можливості. Порівняй і, якщо баланс із плюсом, вирішуй і дій. При цьому завжди існує оцінка часу і реальності: коли буде результат і яка ймовірність успіху. Якщо чекати довго і ненадійно немає енергії для цієї справи.

Слід ще зупинитися на свідомості і підсвідомості.

Так от: "дії з моделями" як механізми розуму проявляються у русі збудження по моделях. Активуються вони від рецепторів і одна від одної. При тому є особливий (на жаль, гіпотетичний!) механізм, який у кожен момент часу додатково підсилює одну найактивнішу модель і пригальмовує всі інші. У наступний момент активізація переключається на іншу модель, знову найсильнішу. Оцей вибір найсильнішої моделі на її "висвічування" і є механізм свідомості. Та й уваги теж. Посилена модель це думка. Мигнула і зникла, але запам'яталась. Ланцюжок цих моделей потік свідомості і керує вчинками. Вони в кожний момент часу і визначають мене в часі, просторі, обставинах, планах, відносинах, своїх почуттях в усьому внутрішньому і зовнішньому світі. До Фрейда більшість учених думала, що, крім свідомості, у психіці більше нічого й немає. Решта відомостей моделі просто сплять і чекають своєї черги потрапити до свідомості.

Але все виявилось складніше. Моделі, які не стали думкою, зовсім відключені від свідомості, але, виявляється, з малою активністю взаємодіють одна з одною і з рецепторами і роблять своє діло: автоматичні рухи, сприйняття, стеження, оцінки за почуттями. Усі разом: стежать і готові вискочити в свідомість, якщо виявиться щось дуже важливе. Оця взаємодія пригальмованих моделей і являє собою роботу підсвідомості. Вона винятково важлива і без неї мозок перетвориться на комп'ютер: усе піде за однією програмою. А тут виявляється безліч програм, що йдуть паралельно і взаємозалежні. Коли у п'ятдесятих роках я познайомився з кібернетикою і почав роздумувати над штучним інтелектом, здавалося, що ось він, тут складай програму. Тепер моя повага до нашого живого мозку дуже зросла, а до штучного розуму ще дуже далеко. 14 мільярдів нейронів у корі мозку хліб їдять, не даремно... Інтелект буде, підходи до нього ясні, але техніка значно складніша, ніж гадалося...

Так, підсвідомість велике діло, але бал править усе ж свідомість. Кожна модель думка дає активність безлічі інших і тим самим спрямовує підсвідомість. Скажу обережно: значною мірою, особливо коли психіка напружена. Навпаки, усні парадом командує підсвідомість. Сновидіння це підтверджують: нереальна картина із шматочків правдивих образів внаслідок загальмованості головного диригента механізму посилення гальмування.

Хоч як це дивно, але свідомість довільно керована. Розроблено багато методик у галузі психотехніки, що дозволяють концентрувати свідомість, спрямовувати рух активності за обраним переліком моделей, одночасно сильно гальмуючи підсвідомість. Думка під час цього настільки посилюється, що стає здатною керувати внутрішніми органами, що звичайно бувають непідвладні вольовим імпульсам. Зокрема, цього вчить йога.

На жаль, висока концентрація думок не збільшує творчої сили розуму. Можливо, що для пошуку варіантів і комбінацій, в чому й полягає творчість, потрібна саме розкріпачена підсвідомість, коли збільшується фронт пошуку. Концентрація свідомості на декількох обраних думках гальмує підсвідомість. Не випадково кажуть, що ідеї приходять навіть уві сні.

Процес мислення являє собою ієрархію Функціональних Актів різної протяжності в часі. Лише невелика їх частина доводиться до м'язових Дій, більшість зупиняється лише на думці: розпізнавання, оцінок, передбачень, планування. Причина: можливості менше потреб. Гальмування від опору об'єктів середовища виявляється сильнішим за мотиви від потреб.

Фізіологія

Після вступних відомостей про моделі і психіку час звернутися і до людини.

Цікаве запитання: скільки в людині тваринного? Ще релігія переконувала, що людина вища істота, відмінна від інших живих організмів, Бог її сотворив за образом і подобою своєю, виділивши для цього окремий день, не так, як для усіх інших тварин. Ця ідея потім проникла в науку і панує у ній досі. Тепер це розглядають як "соціальну суть людини", яку протиставляють біологічній природі, єдине властивій усім іншим організмам. Навіть медики сповідують цю ідею.

Думаю, що це непорозуміння. За найсумліннішого розгляду не можна знайти у фізіології і біохімії людини такі відмінності, які перевищували б різницю, що існує між біологічними видами. Усе тіло людини функціонує так само, як у всіх інших ссавців. І навіть закони мислення спільні. Просто над "тваринною" корою надбудовано ще "поверх" з великою пам'яттю, що забезпечує складнішу поведінку. Звичайно, він впливає на "тіло", але змінює його фізіологію та біохімію тільки кількісно, а не якісно.

А втім не будемо применшувати: поведінка являє собою таке ж джерело патології, як гени і середовище. Отже, маємо заплутану картину із зворотніми зв'язками: поведінка визначається середовищем і "тілом", але одночасно сама поведінка сильно впливає на стан тіла, а, отже, знов на поведінку.

У доісторичний період розвитку Людина йшла нарівні з усією еволюцією світу. Середовище і гени відповідали одне одному.

Неясно, як стався "вивих" в еволюції: яким чином у людини виникли нові відділи мозку, що забезпечили тривалу пам'ять і змінили умови її стадного існування? Думаю, що спрацювала та самоорганізація, про яку я вже згадував.

Полем для еволюції була внутрівидова боротьба: людина відгострювала свій розум у боротьбі з іншою людиною, а не з нетямущими звірами. Коли доісторичне стадо із пралюдей перетворилось на первісне суспільство, значення міжлюдських відносин дуже зросло. Незабаром до цього додалася "техносфера", елементарні знаряддя праці й війни, що змінили відносини з погодою, ворогами і їжею. Саме це скоро й стало головним джерелом змін людини.

Чим, врешті, визначається функція клітин, органів, організму? Генами і тренуванням. Найбільш значні зміни характеристик відбуваються під час тренувань, у період росту і формування органів, минущі від зміни функції у зрілому віці.

Рівень тренованості визначає межі зовнішніх впливів і власного напруження, за якими закінчується норма і починається патологія. Спадковість залишається: для сильного типу потрібні менші подразники, щоб натренуватися, для слабкого більші. Відповідно, за однакових подразників слабший менше натренований і легше піддається хворобі, ніж сильний.

Одне зауваження: в організмі дорослого "присутня" вся його історія, як він тренувався в період росту. Не всі дефекти дитинства можна виправити потім. Особливо це стосується тих частин організму, які не тільки ростуть, але й формуються після народження.

"Біологічне здоров'я людини", якщо дозволено так сказати, грунтується на фізичних зусиллях, опірності до холоду і спеки, голоду і мікробів. Механізми їх закладені задовго до виникнення вищих психічних функцій. Соціальне і технічне середовище цивілізації порушило взаємодію цих тілесних функцій з натуральною природою. Виникли умови для детренованості одних структур і неправильної перетренованості інших, головним чином "регуляторів".

Порівняння людини з тваринами показує багато спільного і мало відмінностей.

Почнемо з органів руху: кістяк, м'язи. Відразу впадає в око різниця. Людина прямоходяча, двонога. З цього нібито випливає багато наслідків:

І бачить вона далі, і положення органів інше... Та все це неістотно. Навіть вертикальне положення, можливо, культурального походження, тобто людина ходить на двох ногах тому, що так уже давно "прийнято в суспільстві".

Рухи людини і тварин однакові. Досить подивитись на акробатів і гімнастів. Якщо наш цивілізований громадянин не такий спритний, то тільки через відсутність тренування.

Друга різниця, що впадає в око, це гола шкіра. Так, людина втратила волосся на більшості поверхні тіла. Очевидно, сталося це давно. Мабуть менш кошлаті були "в моді" і за цією ознакою відбувався відбір, коли вже з'явилися шкури для зігрівання. Терморегуляція у людини цілком досконала: це доводять "моржі" та деякі захоплені холодом, що протягом зими ходять напівроздягнутими.

Серцево-судинна та дихальна системи людини практично такі ж, як і у тварин. За належного тренування вони цілком здатні забезпечити дуже інтенсивне фізичне навантаження, за потужністю подібне до того, яке розвивають дикі звірі. Наприклад, з бігу.

Про органи травлення можна сказати те ж саме: людина всеїдна, має набір травних ферментів, здатних перетравлювати все, що їдять мавпи і хижаки, разом узяті. Зуби, дійсно, ослабли, але й вони, мабуть, служили б справно, якби з дитинства жували грубу їжу.

Якщо опуститися дуже глибоко до джерел еволюції, то від тих часів нам дісталася система сполучної тканини з її дуже різноманітними функціями. Головна з них імунний захист від чужорідних білків. Діє вона досконало, так само, як і в інших тварин.

В одному пункті тілесного життя у людини все ж е важлива відмінність: це її статева сфера. Але й вона стосується тільки жіночої статі, тому що безперервність сексуальних потреб у самців спостерігають у багатьох біологічних видів. У самок інша справа, для них статеві зносини суворо обмежені певними короткими періодами шлюбного циклу розмноження.

Але і щодо цього, чи не більше тут культурального, ніж справді біологічного? Чи не надмірно тренуються ці функції умовами суспільного життя?

Статеві потреби у жінок дуже різні щодо своєї інтенсивності, залежать від менструального циклу, значно більше пов'язані із почуттями...

Або ж візьмімо такі інститути, що стосуються розмноження, як моногамія. У ній немає нічого біологічного, усе походить від соціального розвитку і культури.

Доказ історія і етнографія.

Людська дитина, народжується дуже слабкою і потребує невтомного піклування. Розвивається вона досить повільно. Це теж висувається як біологічна відмінність Ното заріепз. Однак і це безпідставно. У шимпанзе маля також зовсім безпомічне, і мати носить його на собі більше, ніж півроку, годує молоком два-три роки, потім воно до восьми років утримується біля матері. Як бачите, не дуже велика різниця з людиною.

Унікальність людини намагаються довести також її хворобами. Наприклад, склероз, гіпертонія, виразка шлунка. Справді, у дикому стані, в лісі звірі, може, і не страждають від цих хвороб, але в експериментальних умовах їх відтворити досить легко. Специфічні інфекції? Так. справді є, але і в тваринному світі різні види сприйнятливі до різних мікробів. Отже, це тільки відмінність, а не привілей.

Тіло людини, наші тілесні функції тваринні, і ніякі інші. І людина анітрохи не гірша і не слабша, ніж її далекі родичі. Можливо, навіть сильніша. Цивілізація ще не встигла переробити її генофонд. В усякому разі, так твердять генетики. Будемо сподіватися, що і не встигне.

І однаково людина унікальна! Хто насмілиться заперечувати це? Дарма, що в неї серце й легені, як у мавпи Зате голова! Однаково, розум неповторний. Він наше щастя і наше горе... Або горе від нашого тіла при розумі? Якщо природа заклала в нас силу і міцність, як у диких звірів, то чому ж так багато хвороб, чому вони нещадно зменшують щастя нашого буття?

Поняття хвороби і здоров'я тісно пов'язані одне з одним. Здавалося б, вони протилежні: міцне здоров'я мало хввороб, і навпаки. Однак усе значно складніше. Виміряти здоров'я і хворобу важко, провести межу між ними практично неможливо. Я не збираюсь вдаватись до подробиць, та все ж доведеться розглянути декілька підходів до цього нібито простого питання: хвороба здоров'я.

По-перше, хвороба суб'єктивна і об'єктивна не одне і те ж. По-друге, можна трактувати хворобу у поняттях біохімії, фізіології, психології, соціології. Усі трактування важливі.

Почнемо з психології, із суб'єктивного. Хвороба це зниження рівня "приємного", РДК, пов'язаний з хворобливими відчуттями тіла або з страхом перед болями і смертю. Відчуття від здорового сильного тіла ("м'язова радість", як казав І.Павлов) у завжди здорової людини буває різне. Вона давно адаптувалася і просто не помічає тіла. Здоров'я, як щастя, згадується тільки тоді, коли його вже немає.

Але існує адаптація і до неприємних відчуттів, особливо якщо людина захоплена цікавою справою. І навпаки: може бути безліч тяжких відчуттів у суб'єкта, що легко піддається навіюванню, іноді аж до справжніх хвороб.

Тому психологічні, суб'єктивні критерії хвороби ненадійні. Інтенсивність скарг не відповідає тяжкості захворювання. Про це знають усі лікарі. Особливо тепер, коли хвороби просто культивуються через безліч медиків та через їх неправильну установку вважати усіх людей потенціальне хворими. Відчуття з тіла усвідомлюються в корі мозку, у задній центральній звивині. Якщо збудливість її клітин підвищена і вони натреновані постійною увагою, то і нормальні імпульси, що йдуть від тіла, сприймаються як надмірні.

Скільки тепер бачиш людей, які зайшли в хворобу! Вони носять її, мов дорогоцінність, як виправдання усіх своїх негараздів у житті, як підставу вимагати жалості і поблажливості у довкілля. Дуже неприємні типи! Лікареві не можна нехтувати скаргами пацієнта, але не слід тільки на їх, підставі будувати гіпотезу про хворобу. Однак не слід і забувати, що саме лікарі повинні звільнити людину від психології хвороби. Якщо неможливо врятувати хворого від тілесних страждань, лікар повинен спробувати лікувати їх душевні наслідки.

Питання хвороб і здоров'я доводиться розбирати на різних рівнях: біохімії в клітинах, фізіології в органах і в цілому організмі.

Почнемо з клітин, з молекулярного рівня. На молекулярну біологію з надією дивиться вся медицина.

Ще зовсім недавно, років 50 тому, клітину уявляли дуже примітивно: ядро, протоплазма, оболонка. Тепер не так: клітина це складна організація з напівтвердим кістяком із структурних білків, з безліччю "каналів", по яких циркулюють струмені рідин, що містять різні прості й складні молекули. По них. здійснюються як речово-енергетичні, так і інформаційні зв'язки. Оболонка це зовсім не пасивна напівнепроникна мембрана, а складна структура з керованими "з центру" порами, які вибірково пропускають і навіть активно захоплюють речовини іззовні.

Схема 1

Розглянемо вкрай спрощену схему 1 клітини. Вгорі зображені "органи управління" ДНК, що складаються із генів та рибосоми; нижче "робочі елементи", теж умовно поділені на "специфічні" та "забезпечуючі" структури, які виконують відповідні функції. Товстими стрілками з написами позначені зовнішні "входи" і "виходи", тонкими прямі й зворотні зв'язки між елементами.

Діяльність клітини зводиться до численних хімічних реакцій, кожна з яких відбувається під дією свого білка-ферменту. Білки синтезуються, "друкуються" у рибосомах за матрицями-зразками РНК, які одержуються шляхом копіювання одного гена з ДНК. Кажуть: один ген один білок. Таким чином, у генах міститься набір "моделей" для всіх видів білків-ферментів клітини, а крім того, безліч спеціальних генів "інструкцій", покликаних керувати, тобто вмикати зупиняти синтез тих чи інших білків залежно від діяльності клітини'на даний період. Наприклад, для поділу клітини потрібні одні білки, для захоплення їжі або перетравлювання її інші. "Непрацюючі" гени заблоковані. Вони починають діяти за сигналами, що йдуть від "робочих" елементів (див. стрілку "запит на синтез").

У кожній клітині організму є повний набір генів для всіх видів його клітин, який сформувався ще в яйцеклітині під час її запліднення. У ньому закодовані всі білки ферменти та всі "інструкції": як розвиватися плоду, як вирости дорослим, як повинен діяти кожен вид клітин у процесі життя людини.

"Головна" діяльність клітини, що служить потребам усього організму, здійснюється її "специфічними" робочими елементами. Обсяг або кількість функції, наприклад, сила скорочення м'язового волокна, визначається трьома факторами: інтенсивністю зовнішнього подразника, масою "напрацьованого" раніше ферменту та наявністю енергії, що постачається "забезпечуючими" структурами. Для усіх на схемі показано стрілки і дано написи. "Забезпечуючі" елементи працюють під впливом "специфічних", виробляють на їхні запити енергію у вигляді активних фосфоровмісних молекул АТФ з глюкози, амінокислот та жирних кислот, одержуваних із крові.

Біохіміки встановили цікавий факт: усі живі білки закономірно розпадаються на прості молекули із постійною швидкістю. Величина її визначається як "період напіврозпаду". Для білків серцевого м'яза він дорівнює приблизно ЗО дням. Це означає, що з 200 грамів білка через ЗО днів залишається тільки 100, ще через ЗО днів 100/2=50 і так далі, якщо за цей час не синтезуються нові молекули.

Новий білок "напрацьовується" у рибосомах за моделями, знятими з гена у відповідь на "запити" від робочих елементів. Що напруженіше працює кожна молекула білка-ферменту і що більше цих молекул, тобто чим більша маса білка в робочому елементі, тим вищий "запит", тим більше синтезується нових молекул білка. Так здійснюється баланс білка: одні молекули розпадаються в кількостях тим більших, чим більша маса, а на їхнє місце синтезуються інші у кількостях, що залежать від інтенсивності функції і від уже наявної маси. У той же час межа максимальної функції прямо визначається кількістю білка.

Важливо зрозуміти два типи процесів, які відбуваються в клітині, а відповідно і в організмі, що складається із багатьох клітин. Перший -тренування. Якщо зовнішній подразник сильний, він примушує функціонувати усі молекули робочих елементів з максимальним напруженням. Від них іде максимальний "запит на синтез" у ДНК рибосоми, і вони так само максимально синтезують новий білок. "Старий" білок при цьому продовжує розпадатися з постійною швидкістю. В результаті за великого навантаження синтез випереджає розпад, і маса білка зростає (гіпертрофія). Відповідно зростає і сила функції. Найпростіший приклад тренування спортсмена: чим більше навантаження, тим більше наростає маса м'язів і відповідно збільшується вага, яку піднімає важкоатлет.

Другий процес детренованість. Уявімо, що зовнішній подразник різко ослаблюється, відповідно падає функція і зменшується "запит на синтез" нових молекул. У той же час напрацьована раніше за більшої функції маса білка продовжує розпадатися з колишньою швидкістю. Розпад випереджає синтез, сумарна маса білка зменшується (атрофія), і відповідно зменшується можливість функції. Спортсмен перестав тренуватись, м'язи в нього розтанули, і він уже не може підняти навіть половину тієї ваги, яку піднімав раніше.

Ці механізми тренування і детренованості білкових робочих структур універсальні для всіх клітин: м'язових, нервових або залозистих і для всіх їхніх функцій. Зокрема, саме детренованість визначає розвиток багатьох хвороб, коли орган неспроможний впоратися із зрослим навантаженням. Клітина живе за своїми програмами, заданими в її генах. Вона дуже нагадує сучасний великий завод, керований добрим комп'ютером з гнучкими програмами, що забезпечують виконання плану за всяких труднощів. Якщо умови середовища стають для клітини несприятливими, то її функція поступово слабне, і нарешті завмирає саме життя.

На схемі 2 показані характеристики функціональної структури клітини за різних рівнів тренованості. Криві відображають зміни "специфічної" ("головної" для цілого організму) функції клітини, залежно від сили зовнішнього подразника.

Схема 2

Над верхньою кривою для найбільш тренованої клітини позначено три режими: нормальний, форсований і патологічний. Що це таке? Назви говорять самі за себе. Нормальний режим забезпечує середню інтенсивність діяльності клітини, він сталий і не обмежений в часі. Усі хімічні реакції добре збалансовані і не напружені. На кривих ми бачимо лінійну залежність між силою подразника і зростанням функції.

Форсований режим тимчасово забезпечує підвищену функцію ціною зниження ККД і витрачання запасів енергії. У складному організмі він викликається дією особливих речовин активаторів, найчастіше гормонів. Діяльність його обмежена резервами енергії.

Патологічний режим це вже хвороба, і про це окрема розмова.

У чому полягає здоров'я клітини? Це виконання програм життя: живлення, ріст, специфічні функції, розмноження. "Рівень здоров'я" це інтенсивність проявів життя у нормальних умовах середовища, яка визначається тренованістю структур клітини. Є й інше визначення: "Кількість здоров'я" це межі змін зовнішніх умов, у яких ще триває життя". "Кількість здоров'я" можна відобразити у понятті "резервні потужності". Воно хоч і не біологічного походження, але всім зрозуміле: наприклад, під час руху по рівній дорозі з нормальною швидкістю від мотора автомобіля потрібно 15 кінських сил, а максимальна його потужність 75 сил. Отже, є п'ятиразовий резерв потужності, який можна використати для руху вгору або по поганій дорозі. Так само в клітині або в органі. Нижня точка на осі ординат "а" це величина функції, якої організм потребує від клітини в стані спокою. Для детренованої клітини це гранична величина сили подразника. За посилення подразнень настає патологічний режим. За високої тренованості подразник такої сили е нормальним.

Тренування найбільш ефективне, коли величина функції наближається до межі форсованого режиму. Ця точка позначена на середній кривій. Схема показує, яке значення має тренування для підвищення резервних потужностей. Сильний зовнішній подразник для детренованої клітини (або органу, або й цілого організму) вводить його в патологічний-.режим, тобто уже в хворобу, а для тренованої це нормальна інтенсивна робота.

"За ідеєю" клітина не повинна "хворіти", доки вона нормально забезпечується енергетичними і будівельними матеріалами, доки періодично одержує іззовні подразники, що дають їй добре тренування, і доки її "органи управління", тобто ДНК, у порядку.

Навіть якщо "було погано" і клітина "захворіла", то створи їй нормальні умови, і через деякий час вона оновить свої структури і видужає. Аби тільки гени були в нормі. Спеціалісти з молекулярної генетики кажуть, що гени ушкоджуються рідко. Подумайте, як це добре!

Однак хвороб повно, і всі вони первинно проявляються в клітинах. Яку клітину складного організму ми вважаємо хворою?

Ту, що не видає достатньої функції у відповідь на "нормальне" подразнення. Щоб не заходити у хащі складної науки, я тільки перелічу можливі причини патології клітини.

Детренованість. Якщо клітина періодично не одержувала великих навантажень, вона детренована і на нормальне подразнення дає понижену функцію.

Погане "постачання". У крові недостатньо енергетичних або будівельних матеріалів: молекул глюкози, жирних кислот, амінокислот, вітамінів, мікроелементів, кисню. Іноді це буває, коли між кров'ю і клітиною виникає бар'єр з міжклітинних структур продуктів сполучної тканини або порушується циркуляція крові по капілярах (так звана мікроциркуляція).

Зустрічається і пряме "отруєння" клітин мікробними токсинами або іншими отруйними речовинами, які гальмують дію ферментів. Аналогічно можуть діяти продукти, якщо через порушення кровообігу вони не видаляються ("шлаки").

Нарешті можливі прямі ушкодження генів від радіації, від отруєнь, від проникнення нових ділянок ДНК, занесених вірусами або внаслідок мутацій. Це найтяжча патологія, бо порушуються "креслення", за якими виготовляються ферменти. Однак клітина має можливість сама "ремонтувати" подвійну спіраль ДНК, якщо уражена одна її нитка, але тільки під час поділу.

Щоб перейти на рівень органів та їхніх систем, необхідно декілька пояснень.

Основні робочі функції живого властиві усім одноклітинним. Це насамперед енергетика обміну речовин власні "електростанції", які виробляють енергію з глюкози, жирних кислот та амінокислот. Друге травлення, захоплення часточок живлення, перетравлювання всередині клітини в спеціальних пухирцях лізосомах. Трете рух, є і у одноклітинних скорочувальні елементи. Четверте захист внутрішнього середовища від зовнішнього і зв'язок з ним через всмоктування і виділення, а також завдяки якимось "віконцям", що сприймають специфічні впливи (хімічні?) і передають сигнали на скорочувальні або інші елементи тіла клітини, а може, і на організм управління.

Клітини багатоклітинного організму удосконалювали і розвивали окремі функції і сформували органи: травлення, розмноження, руху, сприйняття подразнень, регулювання.

Особливого розвитку у процесі еволюції набули органи управління. Вони сформувалися у декілька Регулюючих Систем, що виконують різні функції. Ми виділяємо чотири системи (схема 3).

Схема 3

Перша регулююча система (І РС) умовно названа як "хімічна неспецифічна" і являє собою рідке середовище організму кров та лімфу. Кровоносна система об'єднує всі органи за допомогою відносно простих хімічних речовин, наприклад таких як кисень, вуглекислота, глюкоза. Кожен орган одержує і віддає в кров те, що йому призначено "спеціалізацією".

Друга регулююча система (II РС) представлена ендокринними залозами. Вони регулюють "забезпечуючі" функції організму за допомогою гормонів. Ці хімічно активні речовини гальмують або активізують ферменти, а через них і більшість функцій клітин.

Третьою регулюючою системою (III РС) е вегетативна нервова система, яка контролює внутрішні органи і головним чином рівень їхньої специфічної активності.

Нарешті четверта регулююча система (IV РС) носить назву анімальної нервової ситеми і "відповідає" головним чином за зв'язки організму із зовнішнім середовищем. Її клітини і структури сприймають і передають зовнішню інформацію та керують довільними рухами. Вищий її поверх кора мозку. У IV РС представлені також "датчики"-рецептори з шкіри, м'язів, суглобів і, меншою мірою, із внутрішніх органів, що доставляють до свідомості обрану інформацію.

Регулюючі системи (РС) мають "поверхову" структуру. Наприклад, у IV РС описують кору мозку, підкорку, спинний мозок. У III РС можна виділити вищі вегетативні центри, що керують узагальненими функціями, наприклад, харчуванням; "головні" центри, що відають органами (кровообіг, дихання), і місцеві нервові сплетіння самих органів, що регулюють окремі клітини. Ендокринна система (II РС) має два поверхи: гіпофіз керує наднирковими залозами, щитовидною і статевими залозами. Навіть І РС умовно можна поділити на дві: кровоносну і лімфатичну системи.

Функціонально всі регулюючі системи пов'язані між собою прямими і зворотніми зв'язками: "вищі" керують "нижчими", але, в свою чергу, перебувають під їхніми зворотніми впливами.

Регулюючі клітини здатні до тренування за підвищення функції, як і всякі інші. Для клітини це цілком фізіологічне, але в цілому організмі їх підвищена тренованість може викликати патологію, або зміниться характеристика регулятора, а, отже, він "неправильно" керуватиме органом.

Всяка схема живих організмів умовна.

Клітини регулюючих систем проникають в робочі органи, окремі рівні самих регулюючих систем перекриваються, функції різних регулюючих систем нашаровуються. Анатомічне органи чітко відмежовані, фізіологічно ні, бо вони беруть участь у зовсім різних функціональних системах. Тому я накреслив зовсім умовну і просту функціональну схему (стор. 26), виділивши найважливіші функції цілісного організму, не вдаючись до їх розподілу за анатомічними деталями.

Найвище вгорі розміщена "психіка", представлена корою і підкіркою. Окремо виділено як квадратик "почуття", а нижче показано чотирикутник з написом II і III РС, тобто ендокринна і нервово-вегетативна системи,

Посередині вміщено квадрат із написом "система напруження". Анатомічно вона не виділяється чітко, але функціонально дуже важлива.

Масові "входи" до неї показано стрілкою від почуттів, а "виходи" спрямовані як вгору до "психіки", так і вниз до регуляторів II і III РС. Єдиний вихід від психіки веде до м'язів, до органів руху. Вони спрямовані на зовнішнє середовище, і їм протистоїть її "опір".

Виділення інших функціональних підсистем часто суперечливе, але почнемо по порядку згори вниз.

Прямокутник "Газообмін і кровообіг" означає функцію забезпечення всього організму киснем і видалення вуглекислоти, для чого існують дихальна і серцево-судинна системи. Система кровообігу виконує й інші функції: перенесення поживних і пластичних речовин від спеціальних органів до всіх клітин, продуктів обміну до органів виділення. Вона ж переносить тепло і при нагоді охолоджує частини тіла. Літерою Р у лівому верхньому куті виділені власні нервові регулятори серця і судин. Стрілка до вищих регуляторів велика, чим підкреслюється більша залежність цієї.підсистеми від них.

Нижче розташована підсистема "живлення і обмін". Я намагався об'єднати в ній усі функції забезпечення організму енергетичним і будівельним матеріалами, розуміючи під ним не тільки специфічні органи, як шлунково-кишковий тракт, але й внутрішньоклітинні енергетичні і пластичні функції. Обмін вуглеводів, жирів, білків, вітамінів, а також солей і води усе об'єднано в одну функціональну підсистему. Внизу квадрата виділено ділянку з позначкою "жир". Цим підкреслена єдина в своєму роді функція створення запасного енергетичного матеріалу в спеціальних клітинах і вона належить до живлення.

Наступний прямокутник скромніший, він означає одну маленьку функцію терморегуляцію". Вона здійснюється шкірними судинами, але замкнута і на клітинний обмін, на кровообіг, на скорочення м'язів і достатньо представлена в свідомості. Розташована нижче підсистема названа складно. Сполучна тканина, клітинний захист і кров". Можна її замінити на "Імунологічну систему". Сполучну тканину завжди відрізняли від інших за різноманітністю видів клітин і функцій. Діапазон їхній справді широкий від кісток до еритроцитів. Але в системі е одна спільна якість: велика автономія клітин і їхня висока здатність до перебудови структури. У ній завжди е незрілі, майже ембріональні клітини, здатні до поділу. Простим прикладом є кровотворна тканина: із дуже молодих, так званих "стовбурових" клітин виходять еритроцити і різні форми лейкоцитів. Головна функція імунної підсистеми захищати організм від чужих білків, а також від своїх, якщо вони змінились внаслідок змін у ДНК. Звичайно, діяльність цієї системи залежить від “постачання”, особливо доставки таких біологічно активних речовин, як вітаміни і мікроелементи. Зв’язок цієї системи з регуляторами найслабший серед усіх інших клітин. Однак гормони надниокових залоз можуть активувати або гальмувати реакції сполучної тканини на мікроби зовнішнього середовища або на вмираючі власні клітини.

Найнижче розміщена ще одна специфічна підсистема органи розі множення. Не буду на ній зупинятися, оскільки її вплив на організм обмежений.

Усі квадратики схеми об'єднані одним зв'язком з написом: "І РС кров і лімфа".

Щоб коротко і конкретно, усі підсистеми, показані на схемі, можна описати за єдиним планом.

Насамперед "виходи", тобто як діяльність кожної підсистеми позначається на інших.

Залежність "виходів" і "входів" являє собою "характеристику" підсистеми", приблизно таку ж, як показано на схемі клітини (схема 1).

Важливе описання тренування і те, як поступово зростають "виходи" після великих навантажень. Прикладом знов таки може бути схема клітини.

Візьмімо м'язи. "Входом" для них є опір середовища рухові, наприклад, вага гантелей, об'єктивним "виходом" сила, що розвивається під час руху. Суб'єктивним почуття втоми, для подолання якого потрібне психічне напруження. Важливим, додатковим "входом" є доставка кисню, яку забезпечує підсистема "газообміну". Тренування характеризується тим, як поступово збільшується вантаж, який піднімають, або прискорюється швидкість бігу завдяки вправам.

Звернімося до підсистеми "Газообмін". Вона складається із серця, судин і легень. Будь-який з цих компонентів може обмежити максимальну функцію доставки кисню тканинам і видалення вуглекислоти. Однак у молодих і здорових головна причина зниження резервної сили детренова'і ність серця. "Період напіврозпаду білків" на ньому дуже добре демонструється. За місяць суворого постільного режиму коефіцієнт резерву навіть у молодих і здорових знижується від 5 до 1,3.

Суб'єктивну характеристику ми відчуваємо через нестачу повітря під час зростаючої м'язової роботи. Якщо під час цього виміряти споживання кисню за хвилину або частоту пульсу, то одержимо криві, що являють собою об'єктивну характеристику. Для цього виконують дослідження на спеціальному апараті велоергометрі.

Значення легень в обміні газів менше, ніж серця, якщо немає хвороби. Об'єм легень, кількість діючих легеневих альвеол, прохідність бронхів усе тренується разом із серцем під час навантажень. Шкідливі впливи на газообмін з боку інших підсистем різноманітні. "Система напруження" порушує регулювання, виникають спазми коронарних артерій, змінюється ритм серця. Наслідки поганої роботи підсистеми "газообмін" не потребують складного розгляду. Якщо до аорти надходить кров з нестачею кисню, органам доводиться скрутно. Наприклад, коли знижується напруга електростанції, усі лампочки тьмяніють і мотори не дають потужності. Це трапляється і з кров'ю під час дихальної недостатності, коли дифузія кисню утруднена через потовщання стінок альвеол або випотівання в них рідини з кровоносних капілярів. Перше залежить від легень, друге буває, коли "не тягне" лівий шлуночок серця і легені переповнюються кров'ю. Найбільше потерпає мозок, він з'явився в еволюції пізно і не розрахований на погане "постачання".

Підсистему "харчування" охопити важче, оскільки її функції в різних клітинах та органах різноманітні. У принципі це система постачання енергетичними і пластичними "будівельними" матеріалами. Вона покликана забезпечити безпосередні затрати енергії, створити деякі енергетичні запаси і постачати матеріал для побудови структур організму. При цьому слід врахувати, що організм одержує іззовні дуже різне живлення (їжу), її спочатку потрібно розкласти до простих цеглинок, якими поновлюється енергія і з яких будуються власне структури. Цеглинками білків є амінокислоти, вуглеводи глюкоза і жири жирні кислоти. Їхня різноманітність порівняно невелика, і наука їх давно визначила.

Суб'єктивна характеристика кількість їжі, відчуття голоду або ситості залежить не тільки від співвідношення "прибуток витрати" енергії, а також від смаку, обсягу страв і від "тренованості" харчового центру: є люди з добрим і з поганим апетитом, "жадібні" і "нежадібні". У "жадібних" суб'єктивна потреба в їжі, тобто відчуття голоду, переважатиме витрати, і людина почне гладшати.

Я собі уявляю, що чим менше їжі одержує організм, тим досконаліший його обмін речовин. Щодо цього дика природа не є зразком. Еволюція йшла на компроміс, вона виробила підвищений апетит, який ставить організм у невигідне становище за надлишку їжі, але тим самим створила безпеку від вимирання біологічного виду у зв'язку з крайньою нерегулярністю постачання. Тільки періодично вимушені голодувати виправляли цей дефект регулюванням, оскільки розвантажували клітини від усіх баластних речовин, що нагромадилися за період благополуччя.

Чи взагалі потрібна людині підшкірна жирова клітковина? Боюсь сказати, але, мабуть, ні, не потрібна. Ніяких корисних функцій вона не виконує, крім зберігання енергетичних запасів на випадок голоду. Але сучасній людині це зайве, крім найменшого мінімуму на випадок хвороби.

Якість їжі важливіша, ніж її кількість, тому що природа не виробила спеціальних потреб у повноцінних амінокислотах, вітамінах і мікроелементах, а потребує тільки калорій. Тому асортимент страв людина обирає за смаком, а не за корисністю. Звідси безліч можливостей для неповноцінного харчування, що не забезпечує клітини усім необхідним. У цьому джерело багатьох хвороб.

Регулювання підсистеми "харчування" дуже складне. Гормони впливають на клітинний обмін, на перетворення поживних речовин на "енергетичні"молекули АТО. Приклад порушень діабет.

Органи травлення регулюються в основному вегетативною нервовою системою (III РС), але процес їжі і випорожнення кишківника довільні акти, керовані свідомістю. Надмірна активність "підсистеми напруження" може значно спотворити діяльність шлунка і кишківника: звідки поширені хвороби виразка й коліт. Ми вже говорили про їжу і харчування. Але ще є вода і солі. Ціла система водно-сольового обміну, яка забезпечує клітинну хімію і пов'язана з кровообігом. На "вході" у неї травний тракт з психічним регулятором спраги, на "виході" утворення в нирках сечі різного складу. Сама спрага залежить від солі в їжі, але також і від індивідуальних звичок: одні п'ють багато, інші мало. Знов тренування центрів. "Вихід" сечі залежить від "входу", але регулюється гормонами, а у хворих обумовлений ще й роботою серця. Система напруження змінює настройку, встановлення ендокринних регуляторів, і в організмі затримується вода.

Підсистема "терморегуляції" навряд чи потребує багато пояснень. Постійність температури тіла в еволюції виробилась давно, але й ця функція зрозуміла не до кінця. Чому так легко температурний центр реагує на інфекцію? Підвищення температури буває мало не першим її (інфекції) проявом. Очевидно, є древній захисний механізм, що діє на клітинному рівні і підвищує температуру, активізує захисні сили. Для здорової людини це так і е, для старої і хворої являє небезпеку, бо гарячка перевантажує серце. Але природа не розрахована на старість і хронічні хвороби.

Функція терморегуляції, тобто підтримання постійності температури за різної погоди, тренована, як і всяка інша. Схеми загартовування відомі. До деякої міри, вони замінюють фізкультуру.

Сполучна тканина і система імунітету. Існують два паралельні і взаємодіючі механізми: клітинний захист через фагоцитоз і гуморальний через антитіла активні білкові комплекси, що зв'язують токсини і вбивають мікроби. Функції імунітету здійснюються особливими лейкоцитами лімфоцитами. Одні утворюють антитіла, інші убивають мікроби під час прямого контакту з ними кілери. З'ясована складна система утворення імунних лімфоцитів: вона включає кістковий мозок, вилочкову залозу, лімфатичні вузли, селезінку. У цих органах лімфоцити народжуються і "проходять навчання", тобто набувають специфічності щодо знищення даного виду мікроба або власного "некондиційного" білка, що утворюється в результаті змін ДНК.

У механізмах імунітету багато неясного. Як пояснити їхню досить чітку специфічність? Для кожного чужого білка виробляється свій білок антитіло. І це без усяких аналізів, в одній клітині. Оскільки структури білків запрограмовані в генах ("один ген один білок"), то скільки ж потрібно мати запасних генів на всі можливі чужі білки? Навіть не намагатимусь переказувати гіпотези, які існують щодо цього.

Як і для кожної функції, для імунної системи існують кількісні характеристики. Вони грунтуються на значенні активності імунітету до відомих або нових мікробів. Однак для здорових людей досить мати добрий аналіз крові. Він в основному характеризує стан кровотворних органів, які невіддільні від імунної системи.

Кровотворення перебуває під впливом ендокринної системи, особливо кори надниркових залоз. Їхні гормони гальмують імунітет, тому будь-які стреси ослаблюють захист організму від інфекції і уповільнюють загоювання ран. Знов та ж сама "система напруження".

Вплив "знизу" це вплив харчування. Неповноцінна їжа за нестачі вітамінів і мікроелементів завжди негативно позначається на картині крові і знижує "загальну опірність організму".

Вплив недостатності імунітету на організм дуже великий. Насамперед інфекція. Мікробів багато, і нічим від них захиститися. Мити руки перед їдою це азбука гігієни, може, не так уже й важливо для здорової людини. Ставку треба робити на опірність до мікроорганізмів, а не на перешкоди їх доступові в організм, крім, зрозуміло, спалахів епідемій.

На жаль, проблему захисту від інфекції не можна розв'язати "в лоб" раціональним харчуванням, фізкультурою і навіть загартовуванням. З'явиться новий тип вірусу грипу, і маса людей захворіє. Хвороба не дає пощади не тільки старим і слабким, але й сильним, загартованим людям. Вони тяжко хворіють, на щастя, як правило, не вмирають. Але хворіє все ж меншість. А інші? Хіба в них був уже захист від нового мікроба? Звідки? Усе це запитання, на які поки що відповіді немає. Фактори, що визначають тяжкість інфекційного захворювання, теж неясні.

Ми опустимо підсистему органів розмноження і все, що пов'язане з цією функцією. Треба говорити все, або нічого. Відношення до тілесного здоров'я вона має, але не пряме, а через психіку. В усякому разі, у чоловіків.

У цьому огляді, що затягнувся, нам залишилося небагато. Подивіться на найвищі квадратики схеми організму психіка, "система напруження" і вищі регулюючі механізми ендокринної та нервово-вегетативної системи. Якщо все стиснути, це виглядатиме, як вплив психіки на здоров'я і хвороби. Стреси і емоції! Улюблені пояснення усіх бід з нашим тілом за останні десятиріччя. "Життя стало дуже напруженим".

Знаючи наше життя, я довго мав сумнів, чи є якась роль психіки у зростанні кількості хвороб. Однак прості лікарські спостереження переконали мене, що це так. Навіть підтягнуті й спортивні люди хворіють на різні недуги після нещасть, потрясінь, періоду напруженої роботи. Значно рідше, ніж гладкі й детреновані, але хворіють. Особливо якщо робота супроводжується тривогою і страхом.

Чому значення нервового фактора у хворобах зросло, хоч неприємності в людей були завжди? Впевнений, що первісні предки так само сварилися у своїх печерах і життя у них було важке.

Не той був розум, і не ті умови. Розвиток освіти і масової культури спричинився до розвитку інтелекту. Це відобразилось у розвитку пам'яті, здатності передбачати наперед. Збільшилась протяжність планів, різноманітність їхніх цілей і особливо питома вага "розумової частини діяльності" на шкоду руховій. Людина стала значно більше думати і менше рухатися. Дорослі тварини рухаються або сплять, думати вони не вміють. У них також безліч неприємних емоцій, але вони розв'язуються негайно, у фізичному напруженні. У людини ні. Вона про них думає. Саме за останні 20-30 років тут сталися зрушення.

Але не слід переоцінювати зростання культури, інтелекту і здатності до самоспостереження. Біда в тому, що пов'язане з цим зростання рівня тривоги збіглося з несприятливими змінами у поведінці людей: з фізичною детренованістю і переїданням.

Тому саме тепер є підстави розглядати "систему напруження" як найважливішу за впливом на здоров'я і хвороби. Вона є генератором активності для мозку. Кора, підкорка, стовбур мозку зв'язані через гіпоталамус із гіпофізом і далі з наднирковими залозами. Форсовані режими діяльності й мислення реалізуються через симпатичну нервову систему і через ендокринні залози, впливаючи "зверху" на всі функціональні системи змінюючи "установку" рівня їхнього регулювання. Особливо наочно це проявляється у кров'яному тиску: "система напруження" встановлює для судинно-рухового центру підвищений рівень регулювання тиску в момент І психічного напруження.

Те ж стосується і дихання: під час напруження виникає задишка, тобто дихальний центр встановлює більш низький вміст СО₂, щоб забезпечити очікувану фізичну роботу, коли буде надлишок вуглекислоти.

У тварин неприємні емоції розв'язуються відносно швидко і завжди через дію. Страх і втеча. Гнів бійка. У людини інтелект, передбачення, спогади викликають стан тривоги, думання без рухів, іноді і вночі, без сну. "Установки" змінюються на багато годин. При цьому регулятори нижніх поверхів, наприклад шлунка або серця, збуджуваних "згори", від "системи напруження", тривалий час перебувають у стані підвищеної активності. І тут вступає в дію тренування. У даному разі шкідливе. Перетренований регулятор змінює свою характеристику "вхід" "вихід", і його регулюючий ефект може виявитися неоптимальним для "робочих" клітин. Наприклад, для шлунка це проявиться у спазматичному скороченні стінок, у підвищенні кислотності шлункового соку. Як наслідок можливість самоперетравлювання слизової і виразка шлунка. Для судинної системи це знайде свій прояв у гіпертонії. А взагалі такі прояви укладаються в поняття неврозу.

Подібне ж можна сказати і про вплив психіки на інфекцію: гормони стресу кортикостероїди, що виділяються корою надниркових залоз, пригнічують будь-який імунітет.

Як уберегти систему напруження від перевантажень? Виходячи із загальної гіпотези про тренування, можна передбачити, що ця система може "перетренуватись". Це означає, що підвищиться власна активність нервових клітин, і вони видаватимуть більше імпульсів навіть після припинення емоцій. Міра здоров'я для "системи напруження" захист від перетренування, особливо для людей, які ведуть напружену і нервову роботу. Розслаблення можна тренувати через створення активних конкуруючих моделей у корі, пов'язаних з підкорковими механізмами. Про це ще мова попереду.

"Здоров'я", Київ, Нива, 1997, ISBN 966-7013-09-X