Микола Амосов - основоположник біокібернетичних інформаційних технологій
Матеріал підготовлено к.т.н.О.М.Касаткіним і к.т.н.Л.М.Касаткіною, співробітниками відділу "Нейромережеві технології обробки інформації" Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України (першими аспірантами М.М.Амосова в галузі кібернетики).	"Біблія" відділу біокібернетики Специфіка школи М.М.Амосова Мережа інформаційних моделей (М-мережа) Робототехнічний період Нейрокомп'ютери Учитель Моделювання в соціології Ілюстрації. Література. Додаткові матеріали.

В коло інтересів видатного хірурга Миколи Михайловича Амосова входили не тільки медичні проблеми, але і проблеми пізнання людини в цілому. Загальносистемний підхід до дослідження природи людини знайшов своє відображення в наукових напрямках, ініційованих М.М.Амосовим в області кібернетики: моделювання фізіологічних функцій організму людини (фізіологічна біокібернетика), моделювання розумових і психічних функцій людини (психологічна біокібернетика), моделювання людини як соціальної істоти (соціологічна біокібернетика).

"Біблія" відділу біокібернетики

У 1964 р. Микола Михайлович Амосов запропонував гіпотезу про механізми переробки інформації мозком людини. У рамках цієї гіпотези був сформульований системний підхід щодо структури і механізмів мозку, функціонування яких породжують психічні функції людини. Принципово важливим було те, що об'єктом моделювання ставали не окремі структури, чи механізми і функції (наприклад, пам'ять, сприйняття, навчання і т.п.), а мозок людини як соціальної істоти - мозок homo sapіens. Саме в цьому і був пафос опублікованої в 1965 р. монографії "Моделирование мышления и психики", що на подальше стала "біблією" для декількох поколінь дослідників, що працюють у Відділі (і не тільки для них).

Реакцію радянських наукових кіл на появу цієї монографії в цілому можна оцінити як в'яло агресивну. З одного боку, фізіологи і філософи "від фізіології" до цього часу були помітно стомлені широкою дискусією щодо непорушності основних постулатів вчення І.П.Павлова про вищу нервову діяльність, що проходила на сторінках журналу "Вопросы философии" і була ініційована відомим фізіологом А.Н. Бернштейном. У цій дискусії традиційні фізіологи потерпіли хоч і не нищівну, але дуже чутливу поразку. Багато чого стало "можна", зокрема це стосується взаємовідносин вищих функцій мозку і нижчих. З іншого боку, психологи і філософи "від психології" були на той час вже грунтовно "заражені" загальнокібернетичними ідеями, з'явилися роботи, що прямо трактують психічні процеси як процеси переробки інформації, були вже розхитані, хоча ще і досить сильні, ідеологічні канони, що стримували психологів протягом багатьох літ. (Цікаво відзначити, що література по психології в ті роки ще виставлялася в книгарнях під рубрикою "Теорія марксизму-ленінізму".) У цих умовах поява монографії М.М.Амосова не викликала офіційного відторгнення (що ще 5-10 років тому було б зовсім неможливо) і Відділу була надана можливість спокійно працювати. Зіграла, напевно, свою роль і та обставина, що М.М. Амосов був депутатом Верховної Ради СРСР, що за тими часами було вагомим аргументом на користь "ідеологічної прийнятності" його теорій.

Ідеї, викладені М.М.Амосовим у книзі "Моделирование мышления и психики" знайшли подальший розвиток у його наступних роботах ("Моделирование сложных систем", "Искусственный разум", "Алгоритмы разума", "Природа человека").