Піонери комп'ютеризації корабельних радіоелектронних систем

За матеріалами книг Б.М.Малиновського
Час знати і пам'ятати.   Лідер
Головний конструктор сімейства комп'ютерів "Карат"
Характеристики корабельних комп'ютерів США та комп'ютерів "Карат"
Програмне забезпечення СЕОМ "Карат"
Ілюстрації.   Додаткові матеріали

Час знати і пам'ятати

У перші десятиліття після Великої вітчизняної війни активна підтримка державою наукових досліджень дозволила здійснити цілий ряд "проектів століття" у галузі оволодіння атомною енергією, дослідження космосу, ракетобудуванні, кораблебудуванні, літакобудуванні та ін.

02.01.2007

Не стало відомого конструктора військової обчислювальної техніки, заслуженого діяча науки і техніки України, заслуженого винахідника України, кавалера орденів Леніна, Трудового Червоного прапора, Знак пошани, двічі лауреата Державної премії Олега Михайловича Алещенко. ›››

Видатну роль відіграла поява саме у цей час блискучої плеяди вчених - І.В.Курчатова, М.В.Келдиша, С.П.Корольова, С.О.Лебедєва, А.М.Туполева, О.К.Антонова, Б.Є.Патона, В.М.Глушкова і багатьох інших, які стали гідними та авторитетними лідерами найважливіших наукових напрямків. Не менше важливою обставиною стало те, що у повоєнні роки у наукові колективи і на підприємства прийшло покоління молодих людей, світогляд і характер яких багато у чому визначила війна. Перебування на фронті і важке життя у тилу змусили молодь швидко подорослішати, зрозуміти ціну і мету життя, прищепили їй почуття відповідальності, самостійності, уміння не пасувати перед труднощами. Перехід до відновлення народного господарства породив надію на краще майбутнє, створював умови загального підйому, невгамовного бажання надолужити втрачене - довчитися, закінчити розпочату до війни роботу.

У результаті утворився надзвичайний сплав - досвідчених вчених і молодих людей, які тільки вступили у творче життя, готових віддати науці "усе життя, що залишилося". Сприйнявши все краще від своїх вчителів, самі вони у 60-70-х роках ХХ ст. продовжили естафету розвитку багатьох напрямків науки і техніки, у тому числі обчислювальної техніки, стали головними конструкторами електронних обчислювальних машин (ЕОМ) нових поколінь, керівниками робіт по створенню піонерських систем різноманітного призначення з використанням ЕОМ.

Саме на їхні плечі лягла робота з практичного використання обчислювальних машин в економіці і промисловості, у науці і техніці, енергетиці, медицині, військовій справі. Україна не лишилася осторонь від цієї роботи. У неї було втягнуто багато наукових і промислових колективів. Серед них головні ролі відігравали Інститут кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України, Сєверодонецьке НВО "Імпульс", Київське ВО "Електронмаш", НДІ "Мікроприлад", НВО "Квант", НДІ "Гідроприлад", НВО "Хартрон" та ін. В кожному з них були свої лідери - головні конструктори машин і систем. Загальновизнаним лідером і не тільки в Україні був академік В.М.Глушков. У променях його яскравого таланту і досягнень керованого ним Інституту кібернетики успіхи інших організацій були менш помітні, слабко висвітлювалися у пресі. А про роботи, пов'язані з ЕОМ і системами військового призначення, взагалі нічого не писалося. Настав час розповісти про ці роботи, про тих, хто виконував їх, про те, що було відомо лише вузькому колу фахівців і керівників держави.

Спочатку варто нагадати умови того часу. СРСР, відновивши зруйноване війною народне господарство, швидко нарощував свою економічну і військову могутність. До останнього його примушувала "холодна війна", що почалася майже відразу після закінчення Великої Вітчизняної. Перший крок у суперництві, що розгорнулося, "хто сильніший" зробили США - скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі у серпні 1945 р., не стільки для залякування Японії, близької до капітуляції, скільки - Радянського Союзу. Незабаром була відповідь - у СРСР наприкінці 40-х початку 50-х років ХХ ст. були створені атомна і воднева бомби. Змагання перекинулося на інші галузі, у тому числі у кораблебудування. У радіоелектронні корабельні системи прийшла замість спеціалізованої аналогової, багатообіцяюча точна та універсальна цифрова обчислювальна техніка.

Досягнутий технологічний потенціал країни дозволив до середини 50-х років ХХ ст. приступити до створення атомних і ракетних кораблів. Розпочався новий етап вітчизняного військового кораблебудування. Рішення про будівництво атомного ракетного флоту виходило також з військово-стратегічних умов, що складалися у світі.

Сформовані до початку 70-х років ХХ ст. військово-політичні умови, стан і тенденції розвитку військово-морських сил США і блока НАТО вимагали подальшого укріплення оборони СРСР від ударів противника з боку моря.

До виконання цих грандіозних завдань було залучено багато науково-дослідних інститутів і промислових підприємств Радянського Союзу. Значна частина виділених коштів направлялася на розробку радіоелектронних комплексів, що забезпечували радіоелектронну розвідку обстановки у районі дії флоту, керування корабельною зброєю, рішення задач навігації, керування атомними рухомими установками та ін.

Київ також був у числі міст, де розроблялися і випускалися складні комп'ютеризовані радіоелектронні комплекси для надводного і підводного флоту.

Лідер

Іван Васильович Кудрявцев народився 7 липня 1921 р. у місті Струги Червоні Ленінградської області у родині лісника. У 1937 р. батька заарештували за звинуваченням у антирадянській діяльності - був гострий на язик і гарячий. Івана виключили з комсомолу і він став "сином ворога народу". У 1939 р., коли Сталін організував військовий конфлікт із Фінляндією, Іван будучи студентом 2-го курсу Ленінградського авіаційного інституту і його старший брат записалися добровольцями у сформований у Ленінграді студентський лижний батальйон. Другокурсників не записували, але Іван наполіг на своєму. Так брати вирішили довести неспроможність обвинувачень, пред'явлених батьку. Старший брат загинув, Іван залишився без ноги. Третій - молодший брат і сестра у роки Вітчизняної Війни опинилися в окупації, тринадцятирічний хлопчик пішов у партизани і воював як дорослий.

Досвід показує, що успіх будь-якої відповідальної роботи залежить від наявності людини, здатної очолити і забезпечити виконання цієї роботи. Але такі люди зустрічаються дуже рідко.

Іван Васильович Кудрявцев - один із них. За шістнадцять років надзвичайно діяльного життя у Києві він зробив те, що інший, звичайний, не зумів би здійснити за декілька десятиліть.

У вісімнадцять років його нагороджено орденом Червоної Зірки. Для звичайного червоноармійця-добровольця лижного батальйону може це і не було чимось винятковим, але він був сином "ворога народу". Мабуть, потрібно було зробити щось дуже героїчне, що б начальство рішилося на такий крок. У 1939-1940 р. під час військового конфлікту з Фінляндією цей орден одержували рідко і тільки за заслуги і цінувалися ордени у народі надзвичайно високо!

Загубивши після важкого поранення і гангрени ногу (майже до коліна), він зумів пристосувати примітивний дерев'яний протез, знову "встати на ноги", відновив свою звичайну стрімку ходу, повернувся до занять спортом. Домігся спеціального дозволу на вступ у Військово-повітряну академію імені Жуковського у Москві та успішно закінчив її за фахом радіолокація.

Йшла Велика Вітчизняна війна. Фахівці з радіолокації цінувалися на вагу золота і його направили у Міністерство авіаційної промисловості завідувати управлінням радіоелектроніки, а потім у Омськ, де швидко розвивалося літакобудування. За вісім років (1949-1957) він зумів організувати і налагодити роботу конструкторського бюро з розробки радіолокаційної апаратури для літаків Туполева, що випускалися у Омську. Після свого від'їзду залишив місту і міністерству висококваліфіковане КБ, де і зараз він не забутий - прекрасна музейна експозиція тепло й грунтовно розповідає про його активну діяльність у той час.

За наступні найбільш плідні і яскраві роки життя, проведені у Києві (1958-1975) йому вдалося створити потужний Науково-дослідний інститут радіоелектроніки КНДІРЕ, котрий забезпечив розробку, проектування і виготовлення цілого ряду найважливіших радіоелектронних систем із застосуванням ЕОМ для військово-морського надводного і підводного флоту Радянського Союзу.

Інститут за його ініціативою першим у Радянському Союзі перейшов до створення комп'ютеризованих корабельних радіоелектронних комплексів, що використовували мікроелектронну базу і спеціалізовані корабельні ЕОМ - перші в Україні та СРСР. Комплекси містили у собі всі необхідні технічні і програмні засоби для вирішення основних задач на флоті: одержання інформації про навколишні умови, керування зброєю, у тому числі ракетною, навігації та ін.

Комплекси у повному складі налагоджувалися у Києві та у готовому вигляді поставлялися флоту. Для цього були створені унікальні стенди, що імітують корабельну обстановку. Багато пізніше такий підхід, пов'язаний із появою обчислювальної техніки і її можливостей буде названо системним.

Його інтуїція при вирішенні складних технічних задач вражала і завжди "спрацьовувала", перетворюючи здавалося б фантастичні задуми у реальні системи. Його унікальність виявлялася в усьому. Він був дуже суворий із підлеглими й у той же час за сімнадцять років своєї роботи у Києві допоміг дуже багатьом із них і завоював глибоку любов багатотисячного колективу.

У своєму житті він був винятково скромний. Про найдорожчий для нього орден Червоної Зірки знали тільки близькі. Коли у інституті відзначали ветеранів Великої Вітчизняної війни і вони виступали зі спогадами, він жодного разу не приєднався до них, а йому було що розповісти. Він намагався щоб не помічали його протез і багато хто в інституті не знав, що їх директор без ноги. Його увага до людей, уміння проникати у їхні душі і розуміти хто на що здатний дозволяло знайти "ключик" до кожного та щонайкраще використовувати можливості величезного колективу інституту.

У 1975 р. Івана Васильовича Кудрявцева не стало. Таємність робіт того часу зробила його ім'я практично невідомим навіть в Україні хоча на Заході про цю людину знали і дуже цікавилися його діяльністю. "Помер великий організатор військової промисловості" - оповістило світ англійське інформаційне агентство Бі-Бі-Сі.

"У Київ Кудрявцев приїхав із фантастичною мрією, - розповідає ветеран інституту радіоелектроніки Дмитро Богданович Головко, - створити систему цілевказівки за допомогою радіолокаційної станції, встановленої на літаку. Організація п/я 24, директором якої він був призначений, займалася розробкою літакових радіолокаторів. Організована у 1949 р., вона розміщалася у непридатних будинках довоєнної будівлі і декількох бараках і не відрізнялася особливою активністю. Мабуть тому сюди і направили Кудрявцева, що відзначився у Омську.

Почалася розробка системи, що реалізувала його задум. Як головний конструктор він робив усе можливе і неможливе щоб робота була виконана: знаходив фахівців, діставав устаткування, стежив за ходом досліджень і конструкторських робіт. Успіх роботи визначив висунутий ним принцип комплексного підходу до створення подібних систем, коли вся апаратура системи збирається не на місці її майбутньої установки на кораблі або підводному човні, причому звозиться вона сюди з різних заводів і НДІ, а комплектується у єдину систему, відпрацьовується (налагоджується) розроблювачами в інституті, а вже потім переміщається на місце експлуатації.

Необхідність застосування ЕОМ для розроблюваних систем він відчув відразу. І став шукати вихід. Спочатку направив у Обчислювальний центр АН України, що був створений у 1957 р. у Києві, групу молодих фахівців, що закінчили КПІ. Дізнавшись, що Міністерство авіаційної промисловості розробило літакову ЕОМ "Пламя", домігся дозволу на її застосування у одній із розроблюваних систем.

У 1967 р. робота з першою системою ("Успех"), де він був головним конструктором, була завершена, її основні учасники (І.В. Кудрявцев, В.П. Алексеєв, Б.М. Хаскін, І.Г. Кобилянський, В.Ю. Лапій) одержали Державну премію СРСР. Успіх був повний!

Не чекаючи закінчення розробки системи "Успех", І.В. Кудрявцев з усією властивою йому енергією став займатися проблемою "загоризонтного" бачення. Її вирішення обіцяло істотно розширити поле видимості радіолокаційних станцій - РЛС. Один з основоположників радіолокації академік Щукин вважав цю ідею абсурдною. Однак, властива І.В. Кудрявцеву інтуїція підказувала, що це далеко не так. Виконана на основі результатів його дисертації (1965 р.) система загоризонтного бачення знаходилася на озброєнні цілих п'ятнадцять років!

Наприкінці 60-х років ХХ ст. у Сєвероморську була влаштована надзакрита виставка досягнень військової техніки. Була представлена і система "Успех". Далекоглядний І.В. Кудрявцев розповів про неї М.С. Хрущову, який відвідав виставку і підкреслив, що чим вище злітає літак із установленою на ньому РЛС, тим ширшим стає поле огляду, тим ефективніша система.

- Ви говорите, що антену треба піднімати якнайвище? - запитав М.С. Хрущов.

- Так!

- Так поставте її на супутник!

І.В. Кудрявцеву цього і треба було - з'явилася нова робота, були виділені необхідні кошти. А працювати в інституті вміли. Цього разу робота була оцінена Ленінською премією.

Кудрявцев зумів організувати у інституті всі необхідні наукові дослідження для розробки основних технічних засобів, у тому числі ЕОМ для проектованих систем.

Коли він з'явився в п/я 24 в 1958 р. там працювали два кандидати наук. До кінця 70-х років ХХ ст. їх було вже 120 і 16 співробітників одержали учений ступінь доктора наук! Він виростив цілу плеяду головних конструкторів (Тука, Стефанович, Хаскін та ін.). Для головного інженера інституту д.т.н. Віктора Юрійовича Лапія і головного конструктора родини ЕОМ "Карат" к.т.н. Вілена Миколайовича Плотнікова він був справжнім учителем, який визначив їхню долю.

І.В. Кудрявцев як ніхто вмів підбирати і виховувати своїх помічників. При вирішенні системних питань пов'язаних із математичним забезпеченням систем він спирався на В.Ю. Лапія, який став з молодого фахівця головним інженером інституту, доктором технічних наук, і В.М. Плотнікова, головного конструктора родини спеціалізованих ЕОМ, які використовувались у розроблюваних системах.

Про них, як і про І.В. Кудрявцева, також майже нічого не було відомо. А вони немов були покликані доповнювати один одного: без Плотнікова не з'явилися б високонадійні (нітрохи не гірші кращих західних!) ЕОМ, без В.Ю.Лапія - теорія обробки радіолокаційної інформації, використана при написанні програм для ЕОМ, а без сталевої волі, величезної енергії, надзвичайної технічної інтуїції, величезної організаційної роботи Кудрявцева усе залишилося б тільки на папері. І це не було випадковістю. Відмінною рисою Кудрявцева була ставка на молодість. Він і сам був досить молодий - приїхав у Київ тридцятишестилітнім. Його основні помічники були на десять, п'ятнадцять років молодші. Дотепер вони бережуть пам'ять про нього, як про свого чудового вчителя.

Високому керівництву його прямота, принциповість і наполегливість подобалися далеко не завжди. Але в результаті, коли вони бачили, що Кудрявцев усе-таки правий, наступало примирення і зростала повага до цієї далеко неабиякої людини. Напевно, саме завдяки цій рисі характеру Кудрявцев домігся багато чого у стрімкому розвитку інституту, тематиці досліджень, матеріальному забезпеченні, у визнанні київського "Кванта" поряд із московськими і ленінградськими науково-дослідними інститутами однією з головних організацій у галузі створення комп'ютеризованих корабельних радіоелектронних систем.

Він дуже пишався цим, дуже цінував головних фахівців "Кванта", підкреслював світовий рівень результатів їхніх досліджень і зумів прищепити всьому колективу почуття відповідальності за все, що робилося на "Кванті".

Незадовго до смерті Кудрявцев зібрав головних конструкторів, запросив Лапія:

- Доки будемо працювати на створення зброї для знищення людей, давайте подумаємо чим можна допомогти людині! - і заклав у інституті напрямок медичної електроніки. З'явилися лазерні ножі, пристрій для дроблення каменів у нирках та інші. Частими гостями у інституті стали медики - академіки Кавецький, Коломієц та інші.

Це був як би його заповіт - думати про кожну людину, полегшувати її життя. Турбуючись про людей він не шкодував себе і всі роки працював на межі своїх сил. У цьому був його єдиний недолік. А може ще одна прекрасна якість?

Головний конструктор сімейства комп'ютерiв "Карат"

Хтось із спостережливих людей відзначив, що кожна з перших ЕОМ дещо нагадувала свого творця. Дійсно, розроблюючи майже 150 років тому свою першу у світі механічну аналітичну машину з програмним керуванням Чарльз Бебідж, який вимагав найвищої точності в усьому, навіть у поезії, а не тільки при обчисленнях, використовував у ній регістри і лічильники по 50 десяткових розрядів у кожному! Такої розрядності машинних слів не має й дотепер жодна ЕОМ!

Конрад Цузе у 1941 році створив першу у світі релейну обчислювальну машину з використанням двійкової системи числення і плаваючої коми. Згодом він став художником і присвятив цій професії велику частину свого життя. Захоплення малюванням, що зародилося з дитинства, позначилося і на зовнішньому вигляді машини - вона сконструйована по всім правилам сучасного дизайну незважаючи на те, що збиралася і монтувалася вручну, в основному самим Цузе.

ЕОМ, зроблена під керівництвом Дж. фон Неймана, одержала назву МАНІАК. Її творець був причетний до створення атомної бомби і розумів страшні наслідки тих розрахунків, що виконувалися на машині.

Алан Тьюринг - геніальний математик - залишив у спадщину "машину Тьюринга", гіпотетичний пристрій, здатний по заздалегідь складеній програмі виконати будь-який алгоритм, що має рішення.

Сергій Олексійович Лебедєв основоположник вітчизняної обчислювальної техніки, що жив і працював за принципом одного з героїв Джека Лондона "Час не чекає!", прагнув використовувати кожну секунду з максимальною користю, розробляв винятково супер-ЕОМ - машини з максимальною продуктивністю. За двадцять років під його керівництвом було розроблено 15 супер-ЕОМ. І кожна наступна - нове слово у обчислювальній техніці, більш досконала, більш продуктивна.

Віктор Михайлович Глушков, людина, безсумнівно, дуже талановита, був одним із перших, хто намагався підвищити "інтелект" ЕОМ за рахунок включення у машину схемних і програмних засобів штучного інтелекту.

Цей перелік можна було б продовжити, але ми додамо до нього лише одне прізвище: Вілен Миколайович Плотніков - самобутній художник та фотограф, знавець та любитель літератури, театру, музики. Розроблене у "Кванті" під його керівництвом сімейство ЕОМ "Карат" - перше у Радянському Союзі одержало широке використання у радіоелектронних системах військово-морського флоту і мало характерну рису, що відображала особливість життєвих поглядів і діяльності головного конструктора - надійність.

Найважливіший показник досконалості ЕОМ - наробіток на одну відмову складав для перших "Каратів" понад 2 000 годин (майже 100 днів), а для наступних модифікацій понад 10 000 годин (майже 5 років!). На початку 70-х років ХХ ст. ці цифри здавалися фантастичними. Але саме така надійність була потрібна для ЕОМ, встановлюваних на судах надводного і підводного флоту, що працюють в умовах високої вологості, значних перепадів температури, вагового перевантаження. "Карати" витримали іспити - багато зразків пропрацювали на кораблях по 10-15 років не маючи жодної відмови або збою!

За ці роки заводами України і Росії було випущено близько 2 000 машин! Вони були використані у системах шістдесятьох типів.

Вілен Миколайович одержав повне визнання як головний конструктор "Каратів" не тільки в інституті, але й у своїх столичних суперників і у Міністерстві суднобудування СРСР. З'явилися також два ордени Трудового Червоного Прапора і Державна премія України.

Своїм завданням він вважав створення ЕОМ, яка відповідає усім вимогам до машин військового призначення. Крім високої надійності "Карати" мали багато оригінальних технічних рішень, по ряду з них Плотніков був першовідкривачем. Машини подібного призначення у цей час з'явилися лише у Великобританії і США. Але про них, крім назви, нічого не було відомо.

Протягом 1971-1972 р. на підставі Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР відповідно до затвердженого заступниками міністра і головкому ВМС технічним завданням у "Кванті" була у повному об'ємі виконана розробка ЕОМ "Карат", виготовлені і випробувані два його дослідні зразки.

ЕОМ призначалася для використання (на нижньому рівні) у різних системах обробки інформації, керування і контролю, розташованих на надводних і підводних судах Військово-морського флоту, що відрізнялися об'ємом оброблюваної інформації. Були розроблені три модифікації "Карата" різні по ємності пам'яті і масогабаритним характеристикам. Усі модифікації машини мали однакову систему команд, швидкодію, розрядність, зовнішні зв'язки і побудовані на однотипних взаємозамінних блоках. Машина була виконана як конструктивно закінчений виріб, призначений для самостійного постачання. Експлуатація її здійснювалася тільки у складі системи після установки у приладову шафу з необхідним комплектом вузлів сполучення з іншими приладами і розміщення у постійній пам'яті (шляхом прошивання) робочих програм.

У 1972 р., крім двох зразків для випробувань, дослідний завод інституту виготовив і поставив підприємствам-споживачам ще 6 зразків машини для розроблюваних у них радіоелектронних систем. Ці зразки були виготовлені по документації головного конструктора до проведення будь-яких випробувань. Незначні доробки апаратури ЕОМ виконувалися оперативно, прямо у цехах, хоча змін було не багато.

Ще до виготовлення зразків споживачам відправлялися необхідні зведення про ЕОМ "Карат": опис, технічні характеристики, рекомендації по проектуванню пристроїв сполучення, інструкція з програмування й ін. На першу вимогу їм надавалася допомога консультаціями, виготовленням стендів для налагодження й ін.

Постачання зразків ЕОМ і матеріалів по її застосуванню до завершення не тільки державних, але навіть попередніх (заводських) випробувань, на що ризикнув Кудрявцев, була безпрецедентним випадком у практиці Міністерства, вона набагато скоротила терміни створення систем. Кількість запитів на постачання машин і інформація про них швидко збільшувалась. При цьому зростала і тривога керівництва Мінсудпрому, яке прийняло рішення про широке застосування ЕОМ "Карат" у системах військово-морського флоту. Звідси і велика кількість штатних і спеціальних комісій із перевірки технічних характеристик і стану розробки ЕОМ "Карат". Протягом 1971-1972 р. було сім таких комісій. Кожна вимагала підготовки матеріалів, що відповідають на самі каверзні питання, віднімала багато часу і нервової енергії.

Останньою у 1972 р. в інституті працювала стендова комісія з проведення заводських випробувань. Представники всіх зацікавлених підприємств галузі на чолі з головним конструктором першого обчислювального приладу на підводному човні, лауреатом Ленінської премії О.А.Белявцевим. Два місяці перевіряли зразки ЕОМ, документацію і засоби автоматизації програмування. Стендова комісія зробила багато зауважень, із яких більшість носила "перестраховочний" характер і не вимагала доробки. Загальний висновок: дослідно-конструкторська робота (ДКР) виконана відповідно до вимог технічного завдання (ТЗ), документацію і зразки можна пред'являти на Держвипробування.

Після цього у замовника та у промисловості більше не було стосовно ЕОМ "Карат" ніяких претензій!

У 1974 р. були успішно проведені контрольні випробування, складено акт із рекомендацією впровадити у серійне виробництво і поставляти з прийманням замовника необхідну кількість зразків ЕОМ.

У КНДІРЕ у цей час розроблялися додаткові засоби "підтримки" ЕОМ: уніфіковані вузли для компонування пристроїв сполучення машини у системах різного призначення, стенди для автоматизованого контролю вузлів і блоків ЕОМ у ремонтних підрозділах замовника, ремонтне ЗТП, учбово-технічні плакати та експлуатаційна документація на ЕОМ "Карат".

Практично не припинялися роботи з удосконалення технології виготовлення ЕОМ і комплектуючих елементів, які входили до неї.

У 1974 р. перші 20 зразків для установки у системи виготовив дослідний завод КНДІРЕ, претензій з боку споживачів до їхньої надійності не було.

З 1975 р. до серійного виготовлення ЕОМ "Карат" підключився Київський завод "Буревісник". Його директор В.І. Майко добре знав не тільки новий виріб, але і багатьох розроблювачів машини, тому що на початку 60-х (ХХ ст.) працював у відділі обчислювальної техніки конструкторського бюро п/я 24. До 1980 р. було поставлено вже майже 500 зразків ЕОМ.

У листопаді 1976 р. наказом міністра оборони ЕОМ "Карат" була прийнята на постачання.

Створення малогабаритної і надійної обчислювальної машини, що має досить високі функціональні параметри, докорінно змінило ситуацію у морському приладобудуванні. Відтепер розроблювачі будь-якої системи могли використовувати для рішення завдань програмний метод, установивши у систему одну або декілька машин. Ніяких проблем з одержанням зразків ЕОМ, із програмуванням завдань і з "прошиванням" вузлів постійної пам'яті за своїми програмами у споживачів не було. Відмови машини стали великою рідкістю. Наприклад, у навігаційних системах зразки ЕОМ працювали на об'єктах по 20 тис. годин без єдиної відмови, що у декілька разів перевищувало вимоги ТЗ.

Машина була застосована більш ніж у 60 системах і комплексах, розроблених підприємствами чотирьох міністерств (найбільше число систем припадало, звичайно, на Мінсудпром).

У простих системах могла використовуватися ЕОМ у мінімальній модифікації, а на самих великих сучасних судах із декількома системами на борту можна було зустріти 15 і більше ЕОМ типу "Карат" у максимальному варіанті.

Керівництво КНДІРЕ прагнуло впровадити машину у системи цивільного призначення. За замовленням Морфлоту була розроблена система "Бриз" для автоматизації судноводіння багатотонажних суден (танкерів "Кубань", "Перемога" та ін.). Система "Бриз-1609-УДС" була встановлена у Іллічівському морському порті для керування рухом суден, запобігання зіткнень і радіолокаційного контролю за рухом суден у північно-західній частині Чорного моря.

ЕОМ "Карат" була використана у системі "Акорд", розробленій разом з інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона АН України для вирішення завдання розкрою листів сталі на суднобудівних заводах.

"Квант" завоював високий авторитет у галузі розробки вбудованих, високонадійних, уніфікованих ЕОМ, призначених для експлуатації у особливо складних умовах.

Робота над "Каратами" продовжувалася. Плотніков продовжував працювати головним конструктором.

На початку 80-х ХХ ст. була завершена модернізація уніфікованої ЕОМ з метою підвищення швидкодії при вирішенні завдань у складі гідроакустичних та інших систем ("Карат-КМ"). До виготовлення машин було підключено ще один великий приладобудівний завод в Ульянівську (Росія).

Стали використовувати нові конструктиви і елементну базу. Запам'ятовуючі пристрої на великих інтегральних схемах (ВІС) цілком витиснули накопичувачі на магнітних елементах. Була розроблена модифікація "Карат-КМ-Е" на секційних мікропроцесорних ВІС. Для обробки інформації від РЛС із фазованими антенними гратами була розроблена модифікація "Карата" із швидкодією 2,5 млн. операцій за секунду.

Розвивалася і розширювалася крос-система автоматизації програмування і налагодження, застосовувалися усе більш сучасні інструментальні ЕОМ. Програмісти при налагодженні програм для "Карату" могли працювати на звичайній персональній ЕОМ, яка підключена до центрального комплексу.

Одноплатні ЕОМ на 16 розрядних стандартних мікропроцесорах, розроблені у секторі Плотнікова, стали застосовуватися у ряді систем цивільного призначення. Але у складних системах вони не заміняли, а лише доповнювали високопродуктивні ЕОМ "Карат". З'явилися нові ідеї, здавалося, виникли перспективи подальшого розвитку родини "Каратів", але цього не трапилося. Роботи постійно зверталися, обстановка у інституті не радувала. А кращі роки, наповнені активною творчою працею, залишилися позаду.

Крім родини ЕОМ "Карат", у "Кванті" були розроблені численні пристрої первинної обробки інформації, клавішні ЕОМ для навігаційних розрахунків і різні спецпроцесори, які одержали застосування у багатьох корабельних радіоелектронних системах.

Розробка комп'ютерiв - колективна праця

Про роботу колективу лабораторії розповідає Вілен Миколайович: "Коли почалася розробка уніфікованої ЕОМ "Карат", у відділі обчислювальної техніки була створена лабораторія, в основному з молодих фахівців. У різний час у ній працювали від 30 до 45 чоловік.

Визнаним лідером лабораторії став В.І. Долгов. Талановитий розроблювач схем цифрових пристроїв, "чемпіон" по кількості розроблених пристроїв - його часто залучали для проектування всіляких пристроїв і приладів. В.І. Долгов став унікальним фахівцем - схемщиком. Має багато друкованих праць, орденоносець, працює дотепер на "тому ж" місці.

Г.Є. Гай - майже 30 років був начальником відділу обчислювальної техніки, у якому я працював. Прийшовши у 1962 р. із заводу "Комуніст", одночасно з роботою учився новій техніці, намагався вникнути у будь-яку проблему. Добре знав виробництво і користувався великим авторитетом. Має друковані праці, лауреат Держпремії СРСР.

Б.С. Севериновський - начальник сектору запам'ятовуючих пристроїв: магнітних оперативних запам'ятовуючих пристроїв (ОЗП) і постійних запам'ятовуючих пристроїв (ПЗП), напівпровідникових ОЗП і ПЗП на магнітному барабані, на тонких магнітних плівках.

А.А. Євстратенко брав участь у розробці всіх модифікацій "Карата", не уникав ніяких робіт, був заступником головного конструктора. Після відходу з роботи Гая, став начальником відділу.

В.П. Донцов - був головним по вертолітному варіанту ЕОМ "Карат", першим вивчив і застосував мікропроцесори, згодом перейшов у інший НДІ де успішно займався створенням систем із застосуванням ЕОМ.

В.С. Берковець - спочатку займався випуском документації, розробкою автоматизованих пультів контролю, потім багато працював із заводами, де випускався "Карат", був заступником головного конструктора.

І.Д. Смирнов - багато років працював над створенням елементів, був головним на підприємстві з багатокристальних мікросхем "Вардува", а коли стали застосовувати імпортні мікросхеми із невеликим колективом став розробляти мікро-ЕОМ.

У розробці перших модифікацій ЕОМ "Карат" брали участь також А.Ф. Соколенко, С.Н. Карий, В.Н. Шевченко, В.Д. Цололо, З.Ш. Глухой, В.П. Донцов, Н.М. Павленко, П.Г. Куницький, І.А. Апасова, Ю.В. Казнин, Л.Е. Долгова, Т.М. Жеглова, І.М. Бойко, Л.М. Круглик, М.І. Колесниченко, Ю.Г. Пехов.

Основними розроблювачами уніфікованих вузлів сполучення були співробітники відділу: к.т.н. О.А. Воробйов, В.П. Хельвас, Л.Н. Єремеєва.

Керівниками розробки крос-систем автоматизації програмування, налагодження і випуску документації (САПОД) для всіх модифікацій ЕОМ "Карат" у різний час були С.І. Довгаль, Б.М. Каравашкин, М.М. Мучник."

Створений у повоєнні роки самовідданою працею багатьох колективів військово-морський флот Радянського Союзу, оснащений сучасним радіоелектронним устаткуванням став холодним душем для багатьох голів за кордоном. Поряд із розробленою у ті ж роки системою протиракетної оборони, його створення сприяло визнанню паритету, який наступив у галузі озброєння між СРСР і США, що у підсумку послужило основним стимулом процесу роззброєння, яке почалося.

Внесок вчених, інженерів, робітників "Кванту" у цю героїчну епопею створення флоту важко переоцінити. В історії розвитку науки і техніки України пам'ять про трудовий подвиг "Кванту", збережеться назавжди.

Характеристики корабельних комп'ютерів США та
комп'ютерів "Карат"

Рік випускуРозрядність Швидкодія, млн оп/секПам'ять, К слів Споживана
потужність, Вт
Об'єм, дм2 Наробіток на відмову, год.Технічний ресурс, год. Элементна база
UYK-44198316 0,932 900122 2000- ВІС
UYK-43198332 1,11024 2500280 2500- ВІС
Карат1197324 0,1532 -- 200025000 ВІС
Карат4198724 2,0512 -- 500050000 ВІС

За науково-технічним рівнем обчислювальна техніка військового призначення, розроблена в КНДІРЕ, була цілком порівняною з американською.


Долаткові матеріали по темі

Комп'ютери в корабельних гідроакустичних системах  ›››
Іван Васильович Кудрявцев - засновник НДІ "Квант"  ›››

Ілюстрації по темі

Борис Євгенович Патон, 1970-і роки
В.М.Глушков та І.В.Кудрявцев
Іван Васильович Кудрявцев І.В.Кудрявцев з колишніми фронтовиками.
Космонавт Г.Т.Береговой на "Кванті" Віктор Юрійович Лапій
Вілен Миколайович Плотніков, 1960 р. І.В.Кудрявцев з гостями НВО "Квант"
Адмірал флоту С.Г.Горшков на "Кванті" Вілен Миколайович Плотніков, 1970 р.
Вілен Миколайович Плотніков - художник ЕОМ ряду "Карат". Прибор МР4.21
Кучієв Юрій Сергійович Ходові іспити системи "Бриз-1551", 1976 р.
Супертанкер "Кубань" ЕОМ ряду "Карат КМ-1Б". Прибор МР4.10
Модулі ЕОМ "Карат КМ-Е"
Перші бортові комп'ютери для ракет