English      Русский

Обкладинка книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..."

"Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський

К: Горобец, 2005. -336с: 200 іл. ISBN 966-8508-04-1


"Никто для первых не вбивает вех,
И нет для них в истории примера..."
Едуард Асадов

Соратники - піонери кібернетичної техніки

Зоряні роки кібернетичної техніки

Другий розділ "Соратники - піонери кібернетичної техніки" із книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Один з не багатьох уцілілих.
Нарис про Андрiя Михайловича Лучука

17.08.2017

З глибоким сумом повідомляємо, що 15 серпня 2017 р. пішов з життя доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки України Андрій Михайлович Лучук.

"- Я народився 1 листопада 1925 року в селі Бурковці Погребишевського району Вінницької області, - написав мені A.M.Лучук.

- З липня 1941 по грудень 1943 року наша місцевість була окупована. Із січня 1944 р. по квітень 1950 р. служив рядовим солдатом у Радянській Армії. Під час війни брав участь в боях у складі 3-го Білоруського фронту, був двічі поранений. Демобілізувався з армії тільки в квітні 1950 р. Затримка з демобілізацією була викликана тим, що довелося служити в полку, що будував аеродром (м.Прилуки). Термін служби в авіації був більше, ніж у піхоті."

У цій короткій розповіді A.M.Лучук написав про свою участь у війні лише одну фразу. Я попросив його написати про це докладніше, що він і зробив.

"- Роки війни залишили насправді пам'ятні спогади. Багато запам'яталося до деталей. У 1944 році я знаходився в складі 144 піхотної дивізії, служив рядовим, другим номером ручного кулемета, автоматником. Доводилося бувати в боях, брати участь в атаках. Пам'ять зберегла непомірні труднощі фронтової обстановки, що здавалося б, людині не витримати.

Улітку 1944 року в Білорусії розгорнувся грандіозний наступ наших військ. Полк, у якому я служив, 24 червня вступив у бій за Богушевськ, районний центр Вітебської області. Наш батальйон наступав на містечко з півночі (місце нашої атаки згодом я бачив з вікна потяга, коли їхав до Ленінграду). Бій був як бій, жорстокий, гинули люди. Для його опису потрібна окрема розповідь. Скажу тільки, що біля половини нашого взводу залишилося там, під Богушевськом убитими і пораненими. Така дійсність тієї війни.

Після звільнення Богушевська стрімким маршем ми йшли на захід. Пройшли північніше Мінська і до кінця дня 7 липня 1944 року вже наближалися до Вільнюса. Йшли пішки без відпочинку із солдатським викладенням. Чи важко це? - Перевіряти не раджу.

Пізнім вечором, практично вночі 7 липня було оголошено привал, і я звалився в буквальному значенні слова. І не було сил піднятися, щоб підійти до похідної кухні за вечерею. Потрібний був сон, потрібний був відпочинок, сили закінчувались. І от після вечері і півгодинного відпочинку була дана команда "кроком руш" і всю ніч ми йшли і йшли. Ранком сонце вже зійшло, нас розгорнули в ланцюг на полі жита. Рухатися не було сил, хотілося спати, але навколо війна, уже почувався жар бою, кулеметні черги, розриви снарядів. Дано команду обкопатися. І не даремно. Два ворожих винищувачі почали поливати нас з кулеметів. Сусід мій по ланцюгу, хлопчисько (а я старше його не більше, ніж на рік) постраждав. Його важко ранило - обидві ноги виявилися перебитими.

Відпочивати не довелося - почалися бої за Вільнюс. Наш поріділий взвод просувався уздовж залізничної гілки. Я добре запам'ятав палаючі ліворуч фашистські літаки - там був аеродром. І що характерно, коли пройшов бій, про утому я забув. У запалі атаки я вискочив на гірку і опинився один на відкритому місці. Навпроти, метрів 200 попереду, хутірець з будиночком і сараєм, там сховалися німецькі солдати і потім з автоматів почали стріляти по мені. Місце відкрите, я заліг. Завдяки щасливому випадку переді мною був невеликий горбок землі, буквально два кидки землі лопатою. За цим горбком я і ліг. Усе скінчилося для мене благополучно - куля, направлена в голову, сковзнула нагору по горбку землі і по моїй голові, залишивши кривавий слід, око залилося кров'ю, пілотка була пробита іншою кулею, а солдатський казанок довелося викинути - він був у мішку за спиною і пробитий кулями. Мені повезло, а скільки загинуло поруч зі мною! От така вона, війна, - закінчив розповідь A.M.Лучук.

Пам'ятаєте ці рядки з відомої післявоєнної пісні:


"Дымилась роща под горою,

И вместе с ней горел закат...

Нас оставалось только трое

Из восемнадцати ребят.

Как много их, друзей хороших,

Лежать осталось в темноте -

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте."


Ці рядки і про A.M.Лучука.

Автор книги потрапив на фронт раніше, ніж A.M.Лучук, - у перші дні війни, зустрівши її також дев'ятнадцятирічним. Артилеристам (а я основну частину війни був у складі артилерійського полку 55-й стрілецької дивізії) було легше. Але і нам діставалося. Пам'ятаю, коли дивізію зняли з Північно-західного "болотного" фронту (вона пробула там більше трьохсот днів), то командир нашого полку, виступаючи на офіцерських зборах, сказав:

- Якби не поповнення, наш полк перестав би існувати!

Тому я дуже добре уявляю, що пережив Андрій Михайлович, яким повернувся з війни.

Мені на все життя запам'яталася фраза з якоїсь книги про війну: "Війна є війна, з полів смерті не повертаються помолоділими". Вона відноситься до покоління що воювало, до Андрія Михайловича. До війни він закінчив дев'ять класів середньої школи. Атестата про закінчення школи не мав. А йому в квітні 1950 р. йшов двадцять п'ятий рік. Вирішив вступати до Українського сільськогосподарського інституту на факультет електрифікації. Приймальна комісія поступила мудро і замість вступних іспитів дозволила здати екзамени по навчальним курсам першого року навчання. У червні 1952 р. він був прийнятий прямо на другий курс інституту. Подорослішавши на війні A.M.Лучук, закінчивши інститут, відразу ж включився в напружену трудову діяльність, надолужуючи втрачене.

У 1955-1958 р. успішно закінчив аспірантуру в Українській сільськогосподарській академії. Із січня 1959 по березень 1962 року працював в Інституті автоматики Держплану УРСР, старшим науковим співробітником. Його кандидатська дисертація "Частотний пристрій телекерування з синхронними фільтрами-генераторами для сільськогосподарських енергосистем і дослідження його роботи" була високо оцінена в Інституті автоматики Держплану УРСР. Розроблений ним пристрій був переданий у дослідну експлуатацію на Корсунь-Шевченківську енергосистему. Потім були створені безконтактні пристрої вибірного керування і контролю для електричних станцій і безконтактний пристрій телемеханіки "Бутон", використані в Інституті автоматики Держплану УРСР.

Чотири роки - з 1962 по 1966 р. A.M.Лучук працював у моєму відділі керуючих машин. Він запам'ятався мені своїм спокійним характером, витримкою, умінням знаходити загальну мову з колективом відділу. Телемеханіка, засоби передачі інформації як і раніше продовжували цікавити його, він продовжував розвивати дослідження, розпочаті в Інституті автоматики Держплану УРСР. Я йому не перешкоджав, навпаки, допоміг організувати в 1966 р. відділ засобів передачі інформації.

У 1972 році він захистив докторську дисертацію "Розробка методів і технічних засобів формування і розрізнення інформаційних сигналів у керуючих, вимірювальних і обчислювальних системах". У 1977 році йому було присвоєно вчене звання професор, а в 1986 році звання заслуженого діяча науки Української РСР. A.M.Лучуком опубліковано 170 наукових праць, у тому числі чотири монографії. Має 42 авторські свідоцтва.

Основні напрямки наукових досліджень, виконаних їм за 24 роки в Інституті кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України, пов'язані з розробкою інтерполяційного методу оцінки інформативності зображень і методів їхнього кодування (субоптимальні нерівномірні коди); інформаційно-обчислювальними мережами на основі радіозв'язку, пакетного радіозв'язку; використанням сигналів різної форми в системах передачі дискретних повідомлень (сигнали прямокутні, трикутні, імпульсні й іншої форми), з методами цифрової обробки таких сигналів. У 1980 р. їм був розроблений і застосований в системах наукових досліджень в організаціях АН УРСР пристрій передачі дискретної інформації "СПИН" для обміну дискретною інформацією в інформаційних і обчислювальних системах.

З 1996 року по травень 2000 року A.M.Лучук працював в Інституті космічних досліджень АН УРСР (провідний науковий співробітник).

Останні роки працює в Університеті інформаційно-комунікаційних технологій (колишній Інститут зв'язку), професор.

Пам'ять про війну зберігають його ордени: "Вітчизняної війни І ступеня", "За мужність". Медалі "За бойові заслуги", "За відвагу", "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.". Понад 10 ювілейних медалей. До них додалася ще одна, присвячена 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні.


1С.О.Лебедєв завідував лабораторією №1, спеціально створеною для розробки "БЭСМ".

Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 іл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з російської Тамара Малашок